Моя кохана – війна. Ми щасливі разом 

Він каже: "Моя кохана – війна". Він каже: "Ти не віриш мені, а це правда; приміром, от учора".

Учора 20 сонячних км, 20 км ми їхали над морем. Вона була зі мною, вона летіла поруч. Волосся вибивалося, виривалося, як вогонь, з-під її шолому. Вітер то заплітав його в коси, то розплітав. Я відводив, він каже, очі, хіба лиш щоб поглянути на море; на це волосся-вогонь можна дивитися вічно.

Уздовж дороги стояли мобільні вогневі групи, ледь не через кожних 100 м, асфальт посічений вибухами, у синьо-жовтному прапорі дірки. Її волосся, він каже, такий самий тріпотливий прапор, прапор перемоги, коли наші найпотаємніші, найдитячіші мрії отак легко захопили весь світ і встановили в ньому вічне літо, розставили вогневі групи, перевернули війни, котрі раніше велися по горизонталі: тепер ми з нею воюємо вертикально, з небесами і з небес.

Ми щасливі разом, каже він. Щасливі найбільшим, найміцнішим щастям, котре здатна народити для нас земля. Тіла наші – в обладунках, що життя наше не провисає безвольно, а зав'язане в тугий вузол, небеса ситі нашою звитягою. Літо, каже він, літо – не втрачене, а прожите наскрізь, прожите навиліт; це воно ще буде сумувати за нами, а не ми – за ним.

Джерело: Ihor Lutsenko / Facebook