Найбільш оптимістичний сценарій по виробництву Patriot виглядає так
Останніми днями активно обговорюється можливість передачі Україні ліцензії на виробництво ракет до Patriot. І хоча новина справді дуже важлива, але, як завжди, пропоную відкласти емоції та спробувати розібратися, що це означає на практиці.
Перше – нам потрібно зрозуміти, що отримана ліцензія сама по собі не означає, що наступного дня з конвеєра почнуть сходити готові ракети. Військово-промисловий комплекс працює зовсім за іншими законами. Це високотехнологічний процес, втілення якого передбачає великий часовий лаг. І якщо ми хочемо процес запустити раніше, важливо починати готуватися ще до того, як поставлять останній підпис на фінальному документі про передачу нам ліцензії.
Саме тому найбільш оптимістичний сценарій виглядає так. Урядовці мають працювати над тим, аби до кінця цього року Україна отримала необхідні дозволи та ліцензії. А вже прямо зараз потрібно запускати величезну підготовчу роботу з формування інженерних команд, підготовки технологів, навчати тестувальників, відбирати персонал, який працюватиме на виробництві. Маємо визначити виробничі майданчики та починати будувати захищену інфраструктуру. А паралельно домовлятися із партнерами про те, які вузли виготовлятимуться за кордоном, а які будуть локалізовані в Україні.
Це тисячі маленьких рішень, які зрештою складуться у великий результат. Саме тому вважаю, що найбільш реалістичний оптимістичний сценарій полягає не у повному виробництві ракети з першого дня, а у поступовому запуску складального циклу. Наприклад, якщо окремі високотехнологічні компоненти виготовлятимуться у Німеччині чи іншій країні-партнері, а в Україні виконуватимуться фінальне складання, тестування, контроль якості та підготовка до передачі військовим, тоді процес може розгортатися значно швидше. У такому випадку, за умови максимальної концентрації ресурсів та політичної підтримки, перші виробничі процеси цілком реально розгорнути приблизно за шість або дев'ять місяців після отримання ліцензії. А це означає, що вже через дев'ять або 12 місяців перші ракети потенційно можуть працювати на захист українського неба.
Це складний оптимістичний сценарій. Але при цьому він не виглядає фантастичним.
Якщо ж говорити про повний цикл виробництва, коли всі ключові компоненти виготовляються всередині країни, коли проходить повна сертифікація підприємств, запускаються власні технологічні процеси та формується незалежний виробничий ланцюг, то це вже історія на три або навіть п'ять років. І це абсолютно нормально. Так працюють усі великі оборонні програми у світі.
Найголовніше зараз – не зробити типову помилку. Потрібно не обирати лише один із цих шляхів, а розвивати їх одночасно. Перший напрямок – це максимально швидко отримати можливість складати та локалізувати виробництво разом із союзниками. Другий напрямок – паралельно створювати повністю українське виробництво із максимальною локалізацією. І є ще третій напрямок, який не менш важливий. Нам ніхто не заважає одночасно вкладати ресурси у власні ракетні програми, розвиваючи українську крилату ракету та українську балістику. Створювати власні технології, які не залежатимуть від політичної кон'юнктури чи рішень інших держав.
Історія цієї війни вже неодноразово показувала одну просту істину. Українці доводили всьому світу, що ми – нація, яка може працювати з найновішим технологічним обладнанням у найкоротші терміни. Працюймо. Будуймо. Захищаймо українське небо. Саме зараз закладається фундамент того, що через кілька років може визначити безпеку держави на десятиліття вперед.
Джерело: Viktor Taran / Facebook
