Слов'янськ і Краматорськ уже безлюдні, розвалені. Готуються до останнього етапу
Із Днем Незалежності, друзі, із цим днем. Але насправді – ми залежні.
Ми всі залежні від життя та здоров'я наших рідних – хто лягає спати й не знає, чи прокинеться зранку, ці діти в імпровізованих ліжечках у ванних, ці коридорні матраси.
Рідні, хто на фронті. Рідні в полоні. Їхні родини лягають спати і прокинаються з думками про них.
Рідні, чиї тіла лежать у полях і посадках. Ми залежні від повернення цих тіл.
Ми залежні від того, що гепне в голову мавпам із гранатами в руках. І що впаде до голів ситого світу, який бідкається й розводить руками у відповідь на обстріли наших міст. І чи дадуть вони нам вдосталь бойового начиння – щоб ми захистили і їх же в тому числі! Своїми тілами – захистили і їхні ситі й спокійні (поки що) країни. Ми вкрай залежні від них.
Слов'янськ і Краматорськ уже безлюдні, розвалені. Готуються до останнього етапу, коли місто перетворюється на фортецю. І чи надовго, і скільки тут поляже. Я дуже залежна від Слов'янська, я люблю його – як я була залежною від Бахмута й Покровська. Від Запоріжжя я дуже залежна – і від Києва, який теж уже спотворений руїнами, змучений траурними днями.
Я у Кривому Розі була лише раз, і то проїздом, але чомусь я залежна від того торговельного центру, де полягли цивільні люди. Тому наша незалежність – це поки що лише шлях до Незалежності реальної. Але є в нас реальна й неубієнна незалежність – це незалежність наших душ і сердець. Це те, що виводило нас на Майдани й поганяло: давай-давай, мерщій на фронт. На фронт, на фронт...
І доки в нас є ця незалежність серця, незалежність гордості за країну – нам і йти цим шляхом. І бути повністю залежними від головного – від фронту. Нашого українського фронту, де відстоюється наша справжня Незалежність.
Тож будьмо незалежними якомога скоріше – будучи повністю залежними від фронту. Там вістря нашої незалежності. Там той бастіон, та фортеця.
Джерело: Diana Makarova / Facebook
