Країна переконалася, що ППО не може "закрити небо". Але рішення знайшлося 

Держава, ППО, виші, метро, шахти й тунелі. Держава переконалася, що система ППО не здатна "закрити небо".

Водночас держава існувала в режимі війни. Де у противника й потенційних противників є засоби для масштабної ракетної атаки. Але була і своя збройова (зокрема ракетна) програма, яку треба було розвивати. В умовах імовірного прильоту – це проблема.

Рішення знайшлося. Спочатку була ідея використовувати для заводів старі шахти. Але це виявилося складним для реалізації. Насамперед із погляду організації точок "входу й виходу". І тут держава згадала про довгобуд – плани будівництва метро у столиці. На початковому етапі використовували старі шахти метрополітену. Для розміщення низки виробництв, лабораторій. Але після відкриття першої лінії (в обмеженому режимі – об'єкти з тупиків треба було кудись перевозити) будівництво почалося досить швидкими темпами. Тим паче що компанія, яка відповідала за будівництво, дістала пільги, а у вишах активно готували інженерів за профілем.

За 27 років після відкриття першої станції побудували ще 219 км метрополітену зі 192 станціями. Паралельно будували й "технічні" тунелі, у яких могли розміщуватися критично важливі організації. Метро стало і величезним цивільним об'єктом, і величезним за своїм потенціалом притулком. Велика кількість фахівців дала змогу розпочати ще одну, масштабнішу роботу. Старі шахти неглибокого залягання все-таки переобладнали під заводи. А велику кількість фахівців у момент, коли метро столиці продовжувало будівництво "на поверхні", перекидали в гори. Де реконструювали старі тунелі, перетворюючи їх на цехи.

А також будували нові об'єкти, від самого початку призначені для арсеналів і заводів. У підсумку війна, коли противник домінує в небі, має перевагу в ракетах, не знищила системи ВПК. І не знищила більшості арсеналів. Там, де були пошкоджені "вхідні групи" на об'єктах, відновлення відбувалося за дні або тижні. І навіть після масованих обстрілів (коли 90% ракет противника долітали до цілей) держава зберегла понад 70% свого військового, насамперед ракетного, потенціалу.

Про яку державу я пишу? Це Іран. Політична система цієї держави може бути неприйнятною. Але кейс реакції на загрози й напрацювання механізму врегулювання проблеми, можливо, цікавий для вивчення.

Джерело: Ігар Тышкевіч / Facebook