Поверненням американського морпіха Кремль намагається вплинути на Трампа 

Звільнення американського громадянина Роберта Гілмана з російської в'язниці, безперечно, є чудовою новиною насамперед для самого Гілмана і його сім'ї. Але я б не став переоцінювати політичне значення цієї події. Важливо наголосити: ідеться поки не про обмін ув'язненими між США й Росією, а про одностороннє звільнення американського громадянина з гуманітарних підстав. Тому робити із цього висновок про формування якогось нового механізму обміну поки передчасно.

Останнім часом ми дійсно чуємо з Вашингтона зовсім іншу риторику щодо перспектив російсько-української війни, ніж у перші місяці після приходу адміністрації Дональда Трампа. Якщо спочатку американська риторика багато в чому повторювала російські аргументи і створювала враження, що Вашингтон готовий шукати рішення насамперед ціною поступок України, то сьогодні ми бачимо певне коригування цієї позиції.

Причини цієї зміни цілком об'єктивні. Україна й далі чинить серйозний воєнний тиск на Росію, зокрема завдаючи ударів по її енергетичній, промисловій і військовій інфраструктурі у глибині російської території. Водночас у США наближаються проміжні вибори в Конгрес, і для адміністрації Трампа внутрішньополітичний чинник стає дедалі важливішим.

Американське суспільство, як і раніше, значною мірою зацікавлене в тому, щоб Вашингтон займав активнішу позицію щодо російської агресії проти України. У цих умовах Москва, природно, намагається внести свої корективи в американський порядок денний. І звільнення американських громадян із російських в'язниць є одним з інструментів такої політики. Для президента Трампа повернення американця додому має очевидне політичне й іміджеве значення. Тому Москва чудово розуміє, що такі кроки президент США може використати як аргумент у власній політичній комунікації з американським суспільством.

Але тут я б розрізняв гуманітарне значення події та її політичне значення. Звільнення Гілмана – це добре для Гілмана. Це добре для його сім'ї. Це добре для Трампа з погляду демонстрації здатності домовлятися з російським керівництвом. Але поки немає підстав вважати, що це автоматично означає початок нового дипломатичного етапу у відносинах Вашингтона й Москви. Інша річ, що такі епізоди можуть створювати певний канал комунікації між двома країнами. Ми вже неодноразово бачили, що саме гуманітарні питання стають своєрідним мостом між Вашингтоном і Москвою навіть тоді, коли щодо головних політичних питань між ними зберігаються найсерйозніші суперечності. Тому я припускаю, що механізм звільнення або обміну ув'язненими може розширюватися. Але це буде радше технічним і гуманітарним напрямом діалогу, а не свідченням стратегічного зближення Росії та США.

Що стосується українського питання, то тут я був би ще обережнішим. Саме звільнення Гілмана навряд чи здатне істотно вплинути на динаміку переговорів щодо України. І Росія, і Україна сьогодні розуміють, що для впливу на позицію Вашингтона потрібно демонструвати не лише дипломатичну активність, а й здатність змінювати ситуацію безпосередньо на полі бою.

Фактично ми спостерігаємо досить цікаву ситуацію: і Москва, і Київ одночасно намагаються впливати на Вашингтон, але роблять це абсолютно різними методами. Росія використовує дипломатичні сигнали, гуманітарні жести і спроби продемонструвати готовність до діалогу. Україна робить ставку насамперед на збереження воєнної ініціативи й демонстрацію того, що вона здатна завдавати Росії відчутної шкоди.

І тут треба розуміти ще одну важливу річ: у Вашингтона, Києва й Москви сьогодні є різні порядки денні. В України головне завдання – зберегти державу, незалежність і територіальну цілісність. У Росії – домогтися максимально вигідного для себе результату війни і змінити наявний баланс сил. А у США – насамперед домогтися такого завершення конфлікту, яке відповідало б американським інтересам і дало б змогу адміністрації Трампа показати американському суспільству конкретний політичний результат.

Тому я б не пов'язував звільнення Гілмана безпосередньо з якимось великим дипломатичним проривом. Це важливий гуманітарний епізод і водночас елемент ширшої дипломатичної гри. Але поки це радше піарний і політичний ресурс для обох сторін, ніж початок принципово нового етапу російсько-американських відносин.

Історія останніх років засвідчує, що Москва неодноразово використовувала звільнення окремих американських громадян як дипломатичну карту. Тому й зараз я б дивився не так на сам факт звільнення Гілмана, як на те, що буде після нього. Якщо далі відбудуться нові звільнення американських громадян, регулярний діалог щодо питань ув’язнених і, головне, реальні зміни в позиції Москви щодо українського питання, тоді можна буде говорити про серйознішу дипломатичну динаміку. Поки ж я б сказав так: Гілман повернувся додому – і це, безумовно, добре. Але повернення однієї людини додому ще не означає повернення російсько-американських відносин на якийсь новий рівень. Для цього потрібні набагато серйозніші рішення.

Джерело: Ramis Yunus / Facebook