Я чекала особливого моменту. А дороге вино "не на кожен день" випили окупанти 

Ми сиділи на вечері після насиченого дня, і сомельє розповідав нам, яке вино пасує до якої страви. Красиво розповідав, із любов'ю до кожної краплі у пляшці. Я пила свою безалкогольну обманку і відчувала смак кожного ковтка через історії.

І тоді я поділилася із сомельє історію про те, як за два тижні до повномасштабного відмовилася пити дороге вино, бо все, що ми мали в погребі, було занадто дороге, щоб пити ввечері на кухні. Ми навіть поїхали тоді в магазин за дешевою пляшкою.

"Чого ти чекаєш?" – запитав мене чоловік. І я сказала, що чекаю особливого моменту, коли зберуться друзі, ми відкоркуємо вино і будемо говорити про час і смакувати його в кожному ковтку.

Через два тижні наш будинок був окупований, і в першому відео, яке надіслав мені чоловік після звільнення Бучі, на підлозі валялися порожні пляшки з-під вина "для особливого моменту", яке випили окупанти.

Він тоді так і сказав у тому відео: "Це твій "особливий момент". Пообіцяй ніколи й нічого не відкладати на потім".

Це моя улюблена історія, і я розповіла її людині, закоханій у вина.

Він розсміявся: "Я вас розумію, уперше за чотири роки розповіді цієї історії хтось не почув про важливість тут і зараз – я теж такий. Просто в той момент ви були не готові до змісту тієї пляшки".

Він ніби дописав ще одну сторінку у святому письмі, бо, попри те, що життя коротке, крихке і до біса непередбачуване, є люди, кроки, рішення та вина, до змісту яких ми не готові зараз.

Їм потрібен час. Нам потрібен час. Їм і нам бракує особливого моменту. Щоб вийшла магія. Щоб спрацювало. Щоб зійшлися зірки. Щоб, якщо не вийде, ми мали достатньо досвіду зрозуміти, чому саме не вийшло.

Просто прийміть це. У світі, де "тут і зараз" викарбовується на тілі у вигляді тату як нагадування, із нами трапляються люди й миті, до яких ми не готові зараз.

Шкодувати можна про вино, яке не випито, і про вино, випите невчасно.

Отже, іноді треба дати собі час.

Це не про відкладання, це про готовність.