Вірив у силу культури й реставрував "Тіні забутих предків". Яким був режисер Олег Павлюченков 

За словами артистки, її чоловік був винахідником, філософом і людиною рідкісного поєднання технічного мислення та художнього бачення.

"Його життя стало прикладом невтомного пошуку знань, краси та сенсу, а його праця залишила помітний слід у розвитку українського кіно, мистецтва та культурної спадщини. Народився в місті Кам’янське Дніпропетровської області в родині інженерів і науковців. Саме родина сформувала його любов до літератури, науки, мистецтва та філософії. Уже в юному віці він зрозумів, що його покликанням є кінематограф – мистецтво, яке він сприймав не лише як професію, а як спосіб пізнання світу та людини", – зазначила вона.

Павлюченков закінчив Дніпропетровський державний університет за спеціальністю "динаміка та міцність літальних апаратів", поєднуючи точність наукового мислення з творчим світоглядом. Став автором дев’яти патентів у галузі металургійних технологій, що свідчить про його виняткову здатність однаково успішно працювати як у сфері науки, так і в мистецтві.

У 2005 році заснував студію повного циклу "Техномедіа", яка стала одним із технологічних центрів сучасного українського кіновиробництва. З 2006 року очолював незалежну лабораторію з розроблення та впровадження технологій 3D-кінематографа.

"Особливе місце у його діяльності займала справа збереження української культурної спадщини. Олег Павлюченков був розробником технологій та керівником творчої групи з реставрації понад 50 національних художніх і документальних фільмів. Завдяки цій роботі для майбутніх поколінь були збережені шедеври українського кіно, серед яких "Тіні забутих предків", "Людина з кіноапаратом" "Пропала грамота", "Білий птах з чорною ознакою", "Камінний хрест", "За двома зайцями" та багато інших. Він розглядав реставрацію не лише як технічний процес, а як акт культурного відродження", – додала Півненко.

За словами скрипальки, для її чоловіка повернення до життя українських фільмів було частиною великої ідеї ренесансу – відновлення історичної пам’яті, національної гідності та європейського культурного контексту України.

Його творчий доробок охоплює художні й документальні фільми, у яких він був режисером, оператором, сценаристом, продюсером і режисером монтажу. Серед робіт – "Гуцульська Джульєтта", "Шлях світла", "Холодний дощ самотності", "Платон Ангел", "Погляд з інвалідного візка" й інші.

Його фільми неодноразово нагороджували на українських і міжнародних фестивалях.

"В останні роки Олег Павлюченков працював над масштабними міждисциплінарними проєктами, які поєднували кінематограф, театр, філософію та музику. Одним із таких проєктів стала опера FIVI, де він був художнім керівником, співавтором лібрето та режисером. Значне місце в його житті займала просвітницька діяльність. Він був співавтором циклу лекцій "Ренесанс – філософія минулого і майбутнього" для Острозької академії, а також активно популяризував українське мистецтво в Європі, організовуючи культурні події, концерти та публічні лекції про місце української культури в європейській цивілізації, – написала вона. – Для тих, хто знав Олега Павлюченкова, він залишився людиною енциклопедичних знань, невичерпної енергії та виняткової внутрішньої свободи. Він мислив масштабно, мріяв сміливо і вірив у силу культури як рушія суспільних змін. Наука, мистецтво і філософія були для нього не окремими сферами, а єдиним шляхом пізнання світу та людини".

Півненко підкреслила, що життя її чоловіка стало прикладом служіння культурі, а його спадщина й далі живе у фільмах, проєктах, ідеях і людях, яких він надихав.

"Пам'ять про Олега Павлюченкова залишається частиною сучасної української культури – культури, якій він присвятив своє життя. Він вірив не в догми, а в людину. Не в минуле, а в ренесанс. Не в страх, а у творчість", – наголосила вона.