Найближчі місяці стануть найнебезпечнішим етапом війни РФ проти України. Путін ескалюватиме – Foreign Policy 

Як вважають у виданні, Захід намагався проєктувати власну стратегічну логіку на лідера, який не грає за цими правилами. Війна Путіна не підпорядковується законам раціональних міжнародних відносин чи традиційній воєнній стратегії. Нею, як зазначає видання, керують політична теорія автократії та логіка "виживання режиму".

Оскільки жодної з його воєнних чи політичних цілей не досягнуто, Путін не може вступити у справжні переговори, не ризикуючи своїм режимом. Тому домогтися від нього поступок буде непросто, зазначає журнал.

Автори статті вважають, що авторитарні режими здатні витримувати тиск і наслідки, які стали б "руйнівними" для будь-якого зіставного західного уряду. Саме тому найближчі місяці можуть виявитися найнебезпечнішим етапом війни, а не шляхом до мирного врегулювання.

Протягом більшої частини війни як російська еліта, так і широкі верстви населення могли сприймати її як щось віддалене, ізольоване, маючи економіку, котра, як і раніше, експортує нафту у великих обсягах. Однак посилені удари України по російських нафтопереробних заводах уже створили серйозний тиск на економіку РФ. Від початку року українські далекобійні дрони атакували російські нафтопереробні підприємства приблизно 200 разів, вивівши з ладу вісім із 10 найбільших об'єктів. У більшості регіонів РФ вводили обмеження на продаж пального, а виробництво бензину опинилося приблизно на третину нижче за попит. Тиск настільки сильний, що навіть Путін публічно визнав, що дефіцит дійсно є.

На думку авторів статті, це створює тріщини всередині Кремля: одночасно підриває фінансову основу лояльності еліт і змушує владу посилювати контроль усередині країни. На тлі дедалі більшого тиску будь-який компроміс із Заходом чи Україною російські силовики можуть сприйняти як вияв слабкості.

Західна логіка передбачала б, що такий момент має підштовхнути до переговорів, однак авторитарна логіка вимагає ескалації, зазначає Foreign Policy.

Путіну треба продемонструвати, що він зберігає повний контроль над силовим апаратом, безпекою й державним управлінням. Утім, його можливості обмежені: російський бюджет, який уже зазнає серйозного тиску, не здатний фінансувати ані нову масштабну мобілізацію, ані великий військовий прорив на Донбасі. Тому Кремль здебільшого може використовувати інструменти тиску й демонстрації сили, а не розраховувати на стратегічні успіхи. Такими інструментами є:

• посилення балістичних ударів по Україні;
• масштабні удари по енергетиці. Зокрема, з початку цього року Москва здійснила 250 атак на об'єкти "Нафтогазу";
• гібридний тиск на Європу.

Паралельно Кремль посилює внутрішні репресії: зростає кількість справ про держзраду і шпигунство, розширено повноваження силових структур, обмежено доступ до месенджерів Telegram і WhatsApp, а інтернет у регіонах дедалі частіше вимикають.

Автори вважають, що Путін продовжуватиме ескалацію, використовуючи доступні йому можливості, доки політична ціна агресії не перевищить політичної ціни переговорів.

Foreign Policy, проаналізувавши історію, зазначає, що переломний момент для автократа наставав лише тоді, коли одночасно виникали гострі кризи одразу на кількох напрямах.

Кампанія України проти російських нафтопереробних заводів нарешті створила момент напруги для режиму Путіна, проте Кремль усе ще далекий від переговорів. Тому Заходу треба одночасно закрити дефіцит української протиповітряної оборони і продовжувати економічний тиск на РФ. Друге завдання – посилити удари по її військовій промисловості, залізницях, портах та інших джерелах доходів.

"Стратегічне завдання Заходу полягає в тому, щоб створити кризи на кількох напрямах і утримувати їх досить довго, щоб коаліція, яка підтримує Путіна при владі, дійшла висновку, що продовження війни становить велику загрозу для її виживання. Лише тоді переговори стануть політично можливими", – вважають у Foreign Policy.