УКРАЇНЦІ, ЯКІ ПРОЙШЛИ НАЦИСТСЬКІ КОНЦТАБОРИ
Видання "ГОРДОН" і Центр досліджень визвольного руху починають спецпроект, присвячений українцям, які пройшли через нацистські концентраційні табори. В основі цієї серії публікацій – матеріали виставки "Тріумф людини", яка відкрилася 8 травня 2018 року в День пам'яті і примирення біля Головного поштамту в Києві і працювала до 23 серпня. Наукові співробітники Центру досліджень визвольного руху у співпраці з партнерами зібрали унікальні матеріали про людей, які пройшли важкі випробування, але не втратили людської гідності, про небайдужість, розділений окраєць хліба, про силу волі, віри і любові, про перемогу надії. У першій публікації циклу  історія створення концентраційних таборів, відомості про табірний побут і порядки.

"Система концтаборів була великим спотворювачем цінностей. Її історія
це історія тих мутацій, які нормалізували екстремальне насильство, тортури
й убивство. 
І цю історію продовжуватимуть писати, вона житиме,
як і житиме пам’ять тих, хто був її свідками, катами і жертвами".

Ніколаус Ваксманн, британський дослідник історії нацистських концтаборів

 

"Ми, колишні мешканці концентраційних таборів, пам’ятаємо людей,
які ходили між бараками, заспокоюючи інших, віддаючи
останній шматок хліба. Нехай їх було лише кілька, але їхня поведінка —
незаперечний доказ, що людину можна позбавити всього, крім єдиного:
останньої людської свободи — обирати власне ставлення
до будь-яких наявних обставин, обирати власний шлях".

Віктор Франкл, австрійський психіатр, психотерапевт, філософ, в'язень Аушвіца


Що таке нацистський концентраційний табір?


У масовій уяві концентраційний табір стійко асоціюється з тоталітарним режимом Адольфа Гітлера. Проте нацисти не створили нічого принципово нового. Перші концтабори заснувала Британська імперія під час англо-бурської війни 1899—1902 років  у Південній  Африці. Місця примусового ув’язнення під назвою "концентраційні", або "трудові табори", існували в Радянській Росії з 1918 року.

А 1923 року комуністи заснували Соловецький табір особливого призначення ОГПУ (СЛОН) — прототип виправно-трудових таборів системи ГУЛАГу. До спорудження першого гітлерівського концтабору Дахау залишалося ще 10 років…

Проте концентраційні та інші табори Третього Райху виявилися найсмертоноснішими з усіх, які знала історія. Планомірне знищення мільйонів людей поставили на конвеєр, наче на промислових підприємствах..

Протягом 1933—1945 років через концентраційні табори нацистів пройшло приблизно 2,3 млн людей. Понад 1,7 млн там загинуло.  Тобто 74% тих, хто переступив браму концтабору, залишилися там навіки.

Для порівняння: у радянських концтаборах загинула така сама кількість — приблизно 1,7 млн в’язнів. Проте це становить 8% від 21 млн осіб, які пройшли ГУЛАГ у 1930—1953 роках (за даними Музею історії ГУЛАГу в Москві). Комуністичний тоталітарний режим масово вбивав своїх громадян поза таборами.

Підставою для організації концентраційних таборів Третього Райху став указ канцлера Адольфа Гітлера "Про захист народу та держави", виданий 28 лютого 1933 року після підпалу Райхстагу. Цей декрет вводив поняття "захисного арешту", тобто давав змогу ув’язнювати "ворогів нації" без санкції суду на невизначений термін. Це робили з метою ізоляції та залякування політичних противників нацистів.

Перші концтабори були радше імпровізацією, оскільки ще не мали вигляду власне таборів. Найчастіше в’язнів утримували в закинутих заводах, ангарах або спеціально виділених корпусах державних тюрем Міністерства юстиції. Охороняли їх бойовики штурмових загонів нацистської партії (СА).

Над главными воротами Аушвица – надпись "Труд делает свободным". Подобные пафосные надписи венчали ворота многих концлагерей, потому что нацисты считали, что они вершат правосудие над "опасными преступниками". Фото:
Над головними воротами Аушвіца – напис "Праця робить вільним". Такі пафосні написи вінчали ворота багатьох концтаборів, тому що нацисти вважали, що вони вершать правосуддя над "небезпечними злочинцями". Фото: auschwitz.org


У травні 1933 року свій концентраційний табір організували охоронні загони (СС). Його спорудили неподалік від баварського міста Дахау. Це була прямокутна ділянка території, обгороджена колючим дротом та оточена кулеметними вежами. Усередині були розташовані однотипні бараки для в’язнів, плац, а ззовні до табору примикав квартал будівель для адміністрації та охорони.

Як СЛОН був взірцем для всіх наступних таборів ГУЛАГу, так за образом і подобою Дахау гітлерівці розбудували систему своїх концентраційних таборів.

Після "Ночі довгих ножів" 1934 року всіх штурмовиків усунули від управління концтаборами. Відтоді над ними встановилося верховенство СС. Уже влітку 1935 року в Німеччині існувало п’ять концтаборів СС: Дахау, Ліхтенбург, Колумбія-Хаус, Заксенбург і Естевеген, в яких покарання відбувало майже 3 тис. в’язнів.

Керувала ними Інспекція концентраційних таборів, що підпорядковувалася спершу Гестапо, а невдовзі — Головному управлінню СС. На чолі Інспекції став Теодор Ейке — комендант Дахау і протеже райхсфюрера СС Генріха Гіммлера. Цих двох людей без перебільшення можна вважати головними архітекторами нацистської системи концтаборів і всіх тих жахіть, які там відбувалися. З’єднаннями "Мертва голова" — елітними частинами СС, які несли охорону концтаборів, —  командував також Ейке.

 

Теодор Ейке (17.10.1892–26.2.1943) був людиною, яка визначила форму й сутність концентраційних таборів нацистського режиму.


Эйке. Фото: wikipedia.org

Фото: bild.bundesarchiv.de



Майбутній інспектор концтаборів воював на фронтах Першої світової війни, але в цивільному житті виявився невдахою. Ейке довгий час не міг знайти роботу, а знайшовши, все одно не зміг адаптуватися до мирного життя. Повоєнні злидні відбилися на його психіці: у поведінці проявилися лють і садизм.

Але сліпий фанатизм, ненависть і відданість вищим авторитетам — це було те, що треба для СС. Ейке став есесівцем у 1930 році і зробив блискавичну кар’єру. Однак у березні 1933 року через бурхливий норов Ейке саме ж керівництво СС запроторило його до божевільні.

У липні райхсфюрер СС Гіммлер розпорядився випустити Ейке. Йому доручили "навести порядок" у концтаборі Дахау. Ейке перетворив Дахау на зразковий табір СС, завдяки чому в 1934 році його зробили керівником усіх наявних концентраційних таборів.

Жорстокість і люту ненависть до в’язнів Ейке зробив основою моралі табірних охоронців. Своїх людей він бачив "політичними солдатами", які борються на внутрішньому фронті проти "ворогів раси й нації". "Жодного жалю до противників партії. Це почуття не гідне есесівця! Німеччина потребує твердих і рішучих чоловіків, а слабаки їй не потрібні!" — говорив своїм підлеглим комендант Дахау.

У 1939 році Ейке одночасно став командиром дивізії СС "Мертва голова", сформованої з однойменних вартових підрозділів таборів. Це формування відрізнялося надзвичайною жорстокістю й фанатизмом, зазнавало великих втрат у боях. Після загибелі Ейке під Харковом посаду інспектора концтаборів зайняв його заступник Ріхард Глюкс.


Хоча нацистські концтабори ввійшли в історію як головний інструмент терору та послідовного знищення цілих категорій людей, ніщо спершу не віщувало такої страхітливої функції. У довоєнний час в’язнями концтаборів ставали передусім політичні та ідеологічні противники націонал-соціалізму: соціал-демократи, комуністи, анархісти, відомі політичні фігури інших середовищ, свідки Єгови. До них також додалися "неповноцінні" на думку нацистів: євреї, гомосексуали і так звані "асоціали" (кримінальні злочинці, душевнохворі, безробітні, роми, безпритульні, повії тощо).

В’язні концтаборів потерпали від принижень, побоїв охорони і жахливих умов утримання. Проте смертність у довоєнних таборах була винятком, а не правилом. Керівництво СС практикувало навіть звільнення бранців за деякий час, адже офіційно утримання в таборі вважалося "перевихованням". Наприклад, більшість із євреїв, які опинилися в таборах після хвилі погромів "Кришталевої ночі" 9—10 листопада 1938 року, за кілька місяців вийшла на волю для того, щоб виїхати за кордон. Нацисти всіляко заохочували такий спосіб єврейської еміграції.

Протягом довоєнного періоду табірна система ще не була стійкою: нові концтабори виникали, старі закривалися. На 1 вересня 1939 року в тодішніх межах Третього Райху налічувалося шість таборів: Дахау, Заксенхаузен, Бухенвальд, Маутхаузен, Флоссенбюрг і Равенсбрюк. За їхніми дротами перебували 21,4 тис. в’язнів.


Концлагерь Дахау с высоты птичьего полета. 1945 год. Фото:

Концтабір Дахау. Аерофотозйомка. Травень – червень 1945 рік. Фото: waralbum.ru


Потужним каталізатором розростання системи концтаборів до небачених розмірів стала Друга світова війна. Потреба боротьби з рухами опору завойованих країн й упокорення страхом їхніх громадян привела до появи нових місць для "захисного арешту". У 1940 році в окупованій Польщі СС спорудили концтабори Аушвіц (біля міста Освенцима) і Майданек (на околиці міста Любліна).

Загалом, за коротку історію Третього Райху, за даними британсько-німецького дослідника Ніколауса Ваксманна, виникло 27 великих концтаборів і понад 1100 дрібніших таборів-філій. Кількість невільників лише зростала: від 315 тис. наприкінці 1943 року до 707 тис. на початку 1945-го.

Війна також перетворила концтабори на інструмент геноциду. Першими жертвами масового знищення стали радянські військовополонені, яких розстрілювали як "політичних комісарів" Червоної армії (насправді, більшість із них політпрацівниками не була). Із липня 1942 року табори долучилися до здійснення "остаточного вирішення" єврейського питання.  Сотні тисяч західно- і центральноєвропейських євреїв було депортовано до Аушвіца й Майданека, які стали виконувати функції таборів смерті. Слабких, хворих чи старих відразу по прибутті відправляли до газових камер. Решту мала вбити каторжна праця.


Карта концлагерей. Автор: Леонид Криницкий
Карта концтаборів. Автор: Леонід Криницький



Незалежно від концентраційних таборів на частині окупованої Польщі (так зване генерал-губернаторство) почали діяти табори знищення. Сама їхня назва говорила про те, що єдине їхнє призначення — масове вбивство й не що інше. Операцію зі знищення євреїв і ромів на цих теренах нацисти назвали "Рейнгард" — на честь убитого британсько-чеськими диверсантами в червні 1942 року начальника Головного управління безпеки Райху Рейнгарда Гейдріха.

Табори знищення Треблінка, Собібор і Белжець постали з ініціативи командувача СС і поліції Люблінського округу Оділо Глобочника. Осібно від них діяв табір знищення Хелмно (Кульмхоф), який існував ще з вересня 1941 року на Познанщині. У таборах смерті негайному вбивству підлягали всі, окрім незначної меншості, яку залишали для прибирання і спалювання трупів та сортування речей замучених.

Протягом 1942—1943 років у таборах Глобочника стратили приблизно 1,4 млн осіб із Нідерландів, Польщі й Західної України. І це без урахування тих, хто знайшов свою смерть у власне концентраційних таборах СС та інших місцях.

Затяжна війна лягла тягарем на німецьку економіку. Концентраційні табори перетворилися на резервуари безплатних рабів для німецьких індустріальних концернів. Тож у 1942 році Інспекцію концтаборів приєднали до Головного адміністративно-господарського управління СС. Кожний табір обріс густою мережею таборів-філій, які розташовувалися при певному підприємстві. Підкорені нації змушені були працювати на благо економічної могутності своїх завойовників.

У 1943 році концентраційні табори принесли Райху прибуток величиною 200 млн райхсмарок, наступного року — вже 500 млн.


Концтабірний побут


Табірний режим, відомий нам, сформувався під час війни. Життя в концтаборі починалося з конфіскації всього, що в’язень привіз із собою, включно з одягом. Замість нього видавали штани та легку куртку зі смугастої тканини. На одязі нашивали номер та невеличкий трикутник ("вінкель"), колір якого вказував на категорію, до якої належав в’язень. Взуттям були дерев’яні колодки, які прив’язували до ноги шнурками.

Дезінфекція означала виголювання всього волосся на тілі та спільне купання під душем, який міг бути або холодним як лід, або практично окропом. Після цього всього в’язня реєстрували, вносячи дані про нього — ім’я, прізвище, місце і дату народження, професію, національність, риси зовнішності — у спеціальну картку. В’язнів також фотографували у профіль та анфас.

"Вінкелі" в'язнів концтаборів


       Червоний – політичні в'язні

       Зелений – кримінальники

       Фіолетовий – "Свідки Єгови"

       Чорний – "асоціали"

       Коричневий – роми

       Рожевий – гомосексуали

    Зірка Давида – євреї



Згодом в’язні потрапляли до бараків. Усередині барак являв собою витягнуте приміщення, обабіч якого під стінами стояли дво- або триповерхові нари, у центрі — довга "параша" на 40—50 "очок". Бараки призначалися виключно для сну, вдень там перебувати в’язням було заборонено.

Стандартний день у таборі починався з підйому о шостій ранку. Після вмивання в’язні шикувалися на перевірку. Тут мусили бути присутні всі бранці — мертвих складали поруч зі строєм. В’язні мали стояти в ідеально рівних рядах, які "рівняли" старости бараків палицями.

Далі в’язнів очікував сніданок із "кави" та шматка ерзац-хліба (ця їжа готувалася з низькоякісних замінників або зіпсованих продуктів). Після цього їх розводили на роботи, з яких вони поверталися тільки ввечері. Під час робочого дня була перерва на обід — миска юшки з брукви та гнилої картоплі та ерзац-хліб.

Будь-яка непокора каралася побоями, карцером, а то й смертю. Побиття разом із голодом, холодом та фізичним виснаженням становили одну з головних причин високої смертності в’язнів. 

Захворіти у концтаборі дорівнювало вироку смерті, адже ліків у табірному шпиталі не було. Зате шпиталь був головним полем для "селекцій", тобто відбору непрацездатних в’язнів до газових камер.


Табірний жаргон


В’язні концтаборів послуговувалися у розмовах між собою специфічним жаргоном, який був сумішшю німецької, польської та російської мов з додатками в’язничного арго, притаманного польській мові. Частина цього жаргону являла собою своєрідну новомову, сформовану для табірного вжитку есесівською бюрократією.

Блокфюрер, блокельтестер – староста бараку.

Штубендінст – староста відділення бараку.

Шрайбер – дослівно "писар", фактично заступник старости бараку з функцією ведення діловодства.

Проміненти – загальна назва тих в'язнів, які займали посади в табірній ієрархії, при цьому явно вислужуючись перед адміністрацією; аналог гулагівського поняття "придурки".

Піплі – в'язні нижчого рангу, як правило, кримінальні, які складали почет високопоставленого "промінента".

Командо – група в'язнів, відряджена на роботу певного типу.

Канада – назва командо, яка сортувало речі, конфісковані у новоприбулих в'язнів.


Узники Бухенвальда на перекличке. Фото: thegreat-ww2.weebly.com

В'язні Бухенвальду на перекличці. Фото: waralbum.ru


Ауфнамекомандо – командо, в'язні якого обліковували новоприбулих і складали транспортні списки.

Капо – в'язень, призначений адміністрацією, для керівництва в'язнями в командо.

Форарбайтер – керівник робітничих "командо" (виконроб).

Мусульмани – вкрай виснажені в'язні (аналог "доходяг" у таборах ГУЛАГу).

Цуганги – новоприбулі в'язні, інша назва – "міліоновці", яку вони дістали через те, що зазвичай отримували шестизначні номери.

Високі нумери – в'язні, які довгий час перебували в концтаборі, числове значення номерів яких було суттєво нижче, ніж основної маси.


Эсэсовцы концлагеря Майданек с контейнерами гранул газа "Циклон-Б", которым убивали в газовых камерах. Снимок сделан 30 июля 1944 года. Фото:???

Есесівці концтабору Майданек із контейнерами гранул газу "Циклон-Б", яким убивали в газових камерах. Знімок зроблено 30 липня 1944 року. Фото: waralbum.ru



Ревір – шпиталь у концтаборі. Інша назва – "умиральня", оскільки зазвичай туди потрапляли тільки хворі у вкрай важкому стані, а в самому шпиталі не було жодних ліків.

Розвалка – розстріл.

Кролики – жінки, які були жертвами псевдомедичних експериментів з метою дослідження генетики і запліднення.

Піти на дроти – спосіб самогубства в'язнів, який полягав у киданні на табірну огорожу, через яку був пропущений електричний струм. Часто таких в'язнів ще до моменту зіткнення з "дротом" розстрілювали чергові за перетин так званої постенкетте, тобто умовної смуги, що відділяла власне табір від смуги між табором і огорожею.

Піти у газ – бути вбитим у газовій камері.

Вийти через комин – бути спаленим у крематорії.

Шпріца, сьвєнти Феноли – назва смертельної ін'єкції в серцевий м'яз, як правило, зі сполук родини фенолових, звідки й назва.


Скільки українців було у концтаборах Третього рейху?


Концентраційні табори були таким собі будівництвом Вавилонської вежї з в’язнями найрізноманітніших націй з окупованих країн і воюючих армій. Іноземні в’язні повинні були носити на робі позначку про країну свого походження. Відповідно до цього критерію арештантів розселяли по бараках.

Україна не була незалежною державою, тож СС не визнавали українців як окрему націю. Наші співвітчизники змушені були ідентифікувати себе з тими країнами, у складі яких були українські землі до війни.

Уродженці Радянської України в табірній статистиці проходили як громадяни Радянського Союзу. Усіх їх нацисти позначали літерою R — "росіяни". Західних українців ідентифікували як P — "поляків", оскільки до війни вони були громадянами Польщі. Крім того, українцям у таборах доводилося бути "румунами", "чехами" тощо. Лише маленька, проте згуртована група українських націоналістів у концтаборі Аушвіц домоглася, щоб їх визнали окремо як українців.            

Через це дати відповідь на запитання, скільки ж усього українців було в концтаборах Третього рейху, неможливо. Очевидно, що рахунок іде на сотні тисяч осіб. Понад мільйон потрапило в табори для військовополонених.


Статистика узников концлагерей Николауса Ваксмана. Графика: tsn.ua

Статистика в'язнів концтаборів Ніколауса Ваксманна. Малюнок: tsn.ua


Після Другої світової війни Ліга українських політичних в’язнів з’ясувала, що українці були у 26 концтаборах та їхніх філіях. Найчастіше це були: Аушвіц, Бухенвальд, Міттельбау-Дора, Флоссенбюрг, Гросс-Розен, Ебензе, Майданек, Берген-Бельзен і Дахау.

За приблизними оцінками Ліги, в Бухенвальді на 1942 рік з-поміж 15 тис. громадян СРСР ("росіян") 5 тис. були українцями. На початку 1943 р. українці становили 15% бранців Майданека. У таборі Флоссенбюрг українців налічувалося чверть від ув’язнених "поляків" і не менше ніж половина від "росіян". Історики говорять про близько 110 тис. вихідців з України, яких депортували до концтабору Аушвіц: 15 тис. червоноармійців, 95 тис. євреїв із Закарпаття і приблизно 600 членів ОУН.

Бездержавність української нації обернулася тим, що сучасна Українська держава не знає точно, скільки її синів і доньок пройшли пекло гітлерівських фабрик смерті. 

Автори проекту:

Ігор Бігун, науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху

Володимир Бирчак, науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху

Олеся Ісаюк, Phd, наукова співробітниця Національного музею-меморіалу "Тюрма на Лонцького"

Команда:

Зоя Бойченко, Володимир В'ятрович, Петро Клим, Андрій Когут, Леонід Криницький, Ганна Олійник, Олена Шарговська, Вікторія Яременко, Назар Ясиневич, Ярина Ясиневич.

Консультанти:

Марія Вуйцицька, Світлана Гуркіна, Юрій Данилець, Євген Завгородній, Віталій Нахманович, Тетяна Пастушенко, Михайло Тяглий.

Організатори:

Український інститут національної пам'яті

Центр досліджень визвольного руху

Національний музей історії України у Другій світовій війні

Галузевий державний архів Служби безпеки України

Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького"

 
Невільниці за колючим дротом: українки в концтаборах Третього рейху
Видання "ГОРДОН" і Центр досліджень визвольного руху підготували спецпроект, присвячений українцям, які пройшли через нацистські концентраційні табори. В основі серії публікацій – матеріали виставки "Тріумф людини", яку було відкрито 8 травня 2018 року в День пам'яті і примирення біля Головного поштамту в Києві. Вона працювала до 23 серпня. Науковці Центру дослідження визвольного руху у співпраці з партнерами зібрали унікальні матеріали про людей, яких спіткали важкі випробування, але вони не втратили людської гідності. У першій публікації подано історію створення концентраційних таборів, відомості про табірний побут і порядки. У другій публікації циклу – розповідь про жінок, які пережили жорстокі випробування в концентраційних таборах, історія їхніх взаємовиручки й опору. Серед в'язнів концтаборів жінок було менше, ніж чоловіків, але їхня доля була іноді страшнішою за чоловічу.
Українці, які пройшли нацистські концтабори
Видання "ГОРДОН" і Центр досліджень визвольного руху починають спецпроект, присвячений українцям, які пройшли через нацистські концентраційні табори. В основі цієї серії публікацій – матеріали виставки "Тріумф людини", яка відкрилася 8 травня 2018 року в День пам'яті і примирення біля Головного поштамту в Києві і працювала до 23 серпня. Наукові співробітники Центру досліджень визвольного руху у співпраці з партнерами зібрали унікальні матеріали про людей, які пройшли важкі випробування, але не втратили людської гідності, про небайдужість, розділений окраєць хліба, про силу волі, віри і любові, про перемогу надії. У першій публікації циклу  історія створення концентраційних таборів, відомості про табірний побут і порядки.
"Заборонено опубліковувати": методичка радянської післявоєнної цензури
Український Центр дослідження визвольного руху оприлюднив випущену в 1949 році Головним управлінням у справах літератури та видавництв інструкцію для цензорів із назвою "Перелік відомостей, заборонених до опублікування у відкритій пресі і на радіо". На восьми сторінках (із 20-ї до 22-ї та із 70-ї до 74-ї) наведено види даних, які не повинні були потрапити в пресу. До списку увійшла майже вся інформація про повоєнне життя країни: не можна було повідомляти про військові втрати, кількість мобілізованих та інвалідів війни. Забороняли писати про випадки захворювання худоби чумою та рівні злочинності, про надзвичайні події, аварії та пожежі. Цензура засекречувала дані про поїздки високопосадовців, зокрема про те, де вони планують виступати. Наприкінці документа Головліт заборонив повідомляти про наявність цензури. "ГОРДОН" публікує у спецпроекті всі оприлюднені сторінки радянської методички з дотриманням орфографії та пунктуації оригіналу.