+10 Київ
9 лютого 1943 р., вівторок
Дійсно, є біженці з Харкова. Втікають, кажуть, від бомбардування. Кажуть, що Харків наповнений втікачами і за жодні гроші там не можна дістати хліба. Чутки ж у місті настільки різноманітні, що правди в них не визначиш. Одні кажуть, що німці перед відступом виганяють все населення і женуть в бік Німеччини. Інші кажуть, що населення втікає від наших, тому що у звільнених містах людей, які були в окупації, без розбору розстрілює "трійка", яка ходить по квартирах.
Неважко встановити джерело таких чуток. Це активізувалася антирадянська українсько-фашистська агітація, яка без кінця лякає народ розповідями про репресії НКВС. Ми вже знаємо з радянського радіо та з інших джерел, що населення з величезною радістю зустрічає наших, а втікають ті, хто сумлінно служив німцям.
Від чуток, якими місто наповнене по вінця, зростає паніка. Разом з нею зростають ціни на базарах і розгубленість. Багато хто, всі збирають радянські гроші. І всі збираються втікати: одні від наших, інші до наших. Потім, коли при здорових роздумах з'ясовується, що втікати поки нікуди, всі втрачають апетит і спокій. Це ті, хто доводив, що перемога німців – навічно, і хто влаштувався краще.
Німці похнюпилися. Але по радіо вони веселяться. Зведення їх пусті. З них ясно тільки те, що наші наступають завзято. Інше нас цікавить значно менше.
У місті багато вибілених машин. Йдуть вони у всі сторони. Біля Володимирського собору наші обірвані полонені під наглядом поліцейських риють якісь рови. Вони голодними очима дивляться на гаманці жінок, які проходять повз них, і, як і раніше, накидаються на те, що їм дає населення.
Все-таки ми вирішуємо пошити рюкзаки. Що, якщо німці в останню хвилину справді виженуть з міста?
Попередній запис у щоденнику від 8 лютого.
Про особу автора мемуарів про окупацію Києва – Ірини Хорошунової – і те, як склалося її життя після війни, а також про долю самого щоденника, читайте у розслідуваннях видання "ГОРДОН". Повний текст мемуарів публікується у спецпроекті "Щоденник киянки".
Редакція дякує Інституту юдаїки за надані матеріали.
За ідею редакція дякує історику та журналісту, співробітнику Українського інституту національної пам'яті Олександру Зінченку.
