У контексті національних інтересів для Росії створення консультативної ради в Мінську – це рух уперед, для України – назад

Щодо проєкту так званого нового Мінського протоколу, який уже оприлюднили ЗМІ і який може бути підписаний уже 25 березня.

У тексті проєкту документа йдеться про домовленості щодо чотирьох питань:

1. Обмін 51 на 40 із числа встановлених. Ви пам'ятаєте це дотепне визначення від Путіна – усіх установлених на всіх установлених? Не даремно він юрист за освітою. Одне слово "встановлених" дає можливість безкінечно проводити обміни, постійно поповнюючи кількість затриманих новими бранцями і постійно їх установлювати.

2. Спільний пошук Україною та ОРДЛО нових ділянок для розведення військ. Так-так, у п. 2 так і написано – Україна і ОРДЛО. Без будь яких згадок, що ОРДЛО це теж Україна.

3. Про відкриття КПВВ у Золотому та Щасті.

4. І найбільш резонансний пункт – про створення консультативної ради – спільної із представників України й Окремих районів Донецької та Луганської областей України. Кожна зі сторін матиме по 10 учасників із правом вирішального голосу, а от РФ, ОБСЄ, Німеччина, Франція будуть мати по одному представнику із правом дорадчого голосу.

Так, дійсно, у Мінських угодах 2014, 2015 років представники від ОРДЛО ніяк не називалися, були просто прізвища й підписи. А тепер у них з'явиться статус – повноважний представник ОРДЛО.

У контексті національних інтересів для Росії – це рух уперед, для України – назад. Чому? Тому що представники уповноважені, тобто їх хтось уповноважив, і ми це визнаємо. Визнаємо, що хтось має право уповноважувати людей вести перемовини з Україною від імені засланих Російською Федерацією збройних банд та іррегулярних сил, які застосовують збройну силу проти України.

По-друге, у цьому й полягає гібридність війни, коли агресор – Росія, а сторона перемовин – її штучно створений сателіт, який покликаний справляти враження внутрішнього конфлікту. Тому, Росія починає і виграє – поки що. Це дуже зручна для агресора конструкція, бо може дозволити в перспективі уникнути міжнародної кримінальної відповідальності.

По-третє, консультативна рада створюється з метою сприяти реалізації комплексу заходів із виконання Мінських угод від 2015 року. Це говорить про дві новини, і обидві погані. Ми не виходимо з формату Мінських угод. Путін не хоче припиняти стріляти, тому треба створити комісію, яка буде контролювати комісію, яка вже контролює комісію, яка стежить за припиненням вогню. Простою мовою – це створювати видимість якогось руху, хоча насправді процес відступу Росії з України заморожений.

Тепер щодо державної зради. Коли ви вживаєте це словосполучення, завжди зазначайте – ви говорите в політичному контексті чи в юридичному.

Із політичної точки зору створення такої консультативної ради послаблює позицію України, бо фактично це умови агресора і, власне, він від цього виграє. Тобто це не проукраїнська політична позиція.

Можливо, у такому рішенні, є якийсь стратегічний сенс, бо ми не все знаємо, тоді влада повинна це пояснити і зняти питання та побоювання суспільства.

З юридичної ж точки зору не поспішайте будь які дії називати злочином. У Кримінальному кодексі є лише три форми вчинення державної зради і розширене тлумачення не дозволяється. Які це форми? 

1. Перехід на бік ворога (це в буквальному розумінні перетин лінії фронту, перехід на службу до ворога). 

2. Шпигунство.

3.Надання іноземній державі допомоги в підривній діяльності проти України. Цю форму державної зради складно деталізувати, бо в законодавстві немає визначення підривної діяльності. І це величезне питання – чи могла бути в даній ситуації саме підривна діяльність.

Тож до перевірки правоохоронними органами я б не поспішала саме з юридичною оцінкою. Якщо такий текст став наслідком роботи на ворога, виконання вказівок ворога тощо, тоді можна говорити про державну зраду як злочин. Якщо ж це самостійна політична позиція української сторони, тоді це саме так і треба сприймати. Тим більше, що "ОРДЛО" – це офіційна назва тимчасово окупованих територій згідно українського законодавства. Тому формально вона має право на існування в будь яких документах, допоки ми законодавчо не встановимо інше.

P.S. Як показують реалії, нам треба змінювати законодавство в частині відповідальності за злочини проти основ національної безпеки та проти миру, бо воно не охоплює сучасні форми посягань на суверенітет нашої держави.

Джерело: Анна Маляр / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора