"Погані хлопці" і новий світовий порядок, або Чому США і Китай мають глибше й активніше вдаватися в міжнародні справи
Ізоляціонізм США і небажання Китаю стати активним гравцем глобальної політики, а також абсолютна неефективність міжнародних інститутів безпеки призвели до того, що Росії минулися анексія Криму і розв'язування війни на Донбасі. Якщо так триватиме, офіційна Москва підкупом, шантажем, гібридними і кібервійнами досягне своєї головної мети – розколоти Захід, переконаний український розвідник і аналітик Петро Копка. Свої аргументи він виклав у третій, останній, частині статті "Погані хлопці" і новий світовий порядок", написаній спеціально для "ГОРДОН".
Початок: частина I, частина II
Частина III. Несприятливі наслідки
Саме "світопорядкове лихоліття" стало причиною того, що "погані хлопці" від зовнішньої політики почали грати настільки істотну роль у світових справах. Передусім це держави, які не залучено безпосередньо до масштабних інтеграційних проектів на кшталт Європейського союзу.
Трамп із завзятістю продовжує трощити старі підвалини, нічого не пропонуючи взамін. У такий спосіб він, свідомо чи мимоволі, підіграє "поганим хлопцям"
Передусім Росія, яка через внутрішньополітичну специфіку поступово перетворилася на лідера боротьби з інтеграцією в будь-якому вигляді, особливо на Європейському континенті.
А також країни, що мають негативний досвід участі в таких проектах. Зокрема, як свідчать події останнього часу, Туреччина після кількох десятиліть очікування у "передпокої" ЄС знайшла все-таки власного харизматичного лідера в особі колишнього прем'єр-міністра і нинішнього президента й почала впевнений дрейф у бік тоталітаризму.
Розкладаючи свій зовнішньополітичний пасьянс, турецький керівник теж не гребує активно розігрувати російську карту. Водночас двостороння турецько-російська ситуаційна гра вигідна обом сторонам: Москва в умовах міжнародних санкцій зберігає ілюзію популярності і зовнішньополітичної значущості. Анкара ж, фрондуючи, вибудовує власну політику щодо Росії, ігноруючи думки своїх західних союзників, зокрема у сфері політики санкцій.
Попри те, що латентно нову систему міжнародних відносин почали формувати відразу після 1991 року, у реальності її глобальна візуалізація відбулася тільки внаслідок останніх національних виборів у США, де став президентом не політик, а далекий від неї мільярдер Дональд Трамп. Цей вибір американців (хай там що хто говорить про зовнішнє втручання у виборчий процес) виразно засвідчив, що всередині американського суспільства зріють процеси, на які довгий час не звертали уваги ні політики, ні представники численних національних соціологічних служб.
Головним же в нашому контексті є те, що "американський вибір – 2016" певним чином завершив світовий цикл коригування національних пріоритетів, який після падіння Берлінської стіни вимушено пройшла Європа й особливо пострадянський простір. Чого не можна сказати про США, які після 1991 року не стали нічого змінювати у своїй дуальній зовнішньополітичній доктрині – "ізоляціонізм vs місіонерство". У різних конфігураціях.