Романюк: Чи є цитування Путіна пропагандою? Якщо посадовець захоче щось зробити проти ЗМІ, за законопроєктом Ткаченка "Про медіа" в нього будуть такі інструменти
Доки журналісти та медіаексперти критикували законопроєкт глави Мінкульту України Володимира Бородянського про дезінформацію, практично непоміченим залишився законопроєкт "Про медіа" авторства нардепа від "Слуги народу" і ексгендиректора "1+1 media" Олександра Ткаченка. Ініціатива Ткаченка в окремих положеннях є жорсткішою за документ про дезінформацію бодай тому, що вперше в історії існування українського сегмента інтернету пропонують регулювати сайти, соцмережі, YouTube-канали та аудіовізуальні сервіси. В інтерв'ю "ГОРДОН" експерти Інституту масової інформації Оксана Романюк, Роман Головенко та Алі Сафаров проаналізували підводне каміння, закладене в законопроєкті Ткаченка "Про медіа".
Протягом майже пів року перебування у виконавчій та законодавчій гілках влади представники нової політичної еліти України встигли розробити два величезні законопроєкти, що стосуються регулювання ЗМІ та інтернету. Перший – законопроєкт про дезінформацію авторства колишнього голови правління телеканала СТБ, ексрадника президента Володимира Зеленського з гуманітарних питань та чинного глави Мінкульту Володимира Бородянського. Зокрема, міністр запропонував запровадити адміністративну та кримінальну відповідальність (аж до ув'язнення) за поширення неправдивих даних. Водночас юридичне визначення дезінформації в документі є настільки розмитим, що створює широке поле для трактувань, точніше маніпуляцій із боку влади на адресу незручних ЗМІ.
Ініціатива Бородянського набула широкого розголосу, її піддали жорсткій критиці як із боку українського журналістського середовища, так і з боку міжнародних організацій – Європейської федерації журналістів, ОБСЄ та ООН. Наразі законопроєкт про дезінформацію скеровано на доопрацювання. Але доки професійні ЗМІ та медіаексперти аналізували і критикували законопроєкт про дезінформацію, практично непоміченим залишився законопроєкт "Про медіа", головним автором якого є нардеп "Слуги народу", голова парламентського комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики й колишній генеральний директор "1+1 media" Олександр Ткаченко.
На відміну від Бородянського, Ткаченко ще наприкінці минулого року зареєстрував свій законопроєкт у Верховній Раді, по суті, зробивши в такий спосіб неможливим внесення концептуальних змін у документ. А вони, за словами медіаекспертів, є необхідними хоча б тому, що вперше в історії незалежної України законодавець хоче зайнятися регулюванням не тільки класичних ЗМІ, але й інтернету, включно із сайтами, соцмережами, YouTube-каналами та аудіовізуальними сервісами. Видання "ГОРДОН" звернулося до експертів українського Інституту масової інформації (ІМІ) із проханням проаналізувати підводне каміння, закладене в законопроєкті "Про медіа".
Процедура підготовки законопроєкту "Про медіа" була не публічною і не прозорою. Не можу такого пригадати навіть за часів Януковича
– У вас не склалося враження, що законопроєкт міністра культури Бородянського про дезінформацію – це, так би мовити, ширма? Бо поки майже всі журналісти і медіаюристи цілком справедливо критикують ініціативу міністра, ще один представник "Слуги народу" Олександр Ткаченко майже непомітно зареєстрував у Верховній Радій не менш резонансний і суперечливий законопроєкт №2693 "Про медіа".
Оксана Романюк, виконавча директорка ІМІ: Досить підозрілим є те, що кілька разів обговорення двох законопроєктів відбувалося в один день. На мою думку, основні норми про дезінформацію можна було прописати в законопроєкті "Про медіа". Навіщо було їх ділити на два окремі документи і виписувати дуже дивні норми про саморегуляцію, індекс довіри тощо, незрозуміло.
– Вас як медіаексперта та представників вашого Інституту масової інформації запрошували на обговорення законопроєкту Ткаченка про медіа?
– Нас запросили тільки після того, як законопроєкт уже було зареєстровано в парламенті. Будь-які наші намагання і намагання колег щось обговорити наштовхувалися на відповідь: "Після реєстрації побачите цей проєкт". Але після реєстрації в законопроєкт вже неможливо вносити жодні серйозні правки. Згідно із процедурою, правки вносять тільки між першим і другим читаннями. Але це вже мають бути несуттєві правки, які концептуально нічого не змінюють.
На етапі розроблення законопроєкту "Про медіа" його автори не організували жодних експертних обговорень, та й загалом процедура підготовки документа була не публічною і не прозорою. Я не можу такого пригадати навіть за часів Януковича, тоді хоча б можна було приєднатися до робочої групи при парламентському комітеті, який на той час очолювала – прости Господи! – Ганна Герман.
– Я читала аналіз законопроєкту Ткаченка від медіаекспертів вашого Інституту. Вони підкреслили й позитивні моменти. Наприклад, нарешті запроваджують сучасні юридичні терміни як для класичних, так і для онлайн-медіа, плюс скасовують застарілі норми законів, ухвалених ще у 1990-х роках. Окрім того, ухвалення нового аудіовізуального кодексу є одним із зобов'язань України перед Радою Європи.
– Насправді нам уже давно потрібно було ввести в законодавче поле поняття "онлайн-медіа". Станом на сьогодні такого поняття немає. Це спричиняє дуже багато проблем, починаючи від акредитації журналістів, закінчуючи захистом їхніх прав. Наприклад, ми знаємо чимало випадків, коли в зону ООС не допускали журналістів, які мали посвідчення онлайн-медіа. Не допускали з аргументацією "ви не медіа, вас немає в українському законодавстві".
До речі, є проблема із прозорістю власників онлайн-медіа, це теж ніяк не регулював закон. А має регулювати, бо якщо ти медіа, продукуєш інформацію і впливаєш на суспільну думку – маєш показати, кому належиш і чи можна тобі довіряти. Кожен громадянин має право це знати.
У принципі, таке регулювання – нормальна і потрібна річ. Ми в Інституті масової інформації навіть розробляли свій законопроєкт про регулювання онлайн-медіа, але передбачали, що воно має бути виключно на добровільній підставі. Якщо хочеш отримати статус онлайн-медіа, а з ним й усі журналістські бонуси (захист, акредитацію тощо) – будь ласка, іди реєструйся. Водночас маєш нести і зобов'язання, наприклад, щодо прозорості. Не хочеш? Будь ласка, не реєструйся, тоді можеш у НСЖУ (Національна спілка журналістів України. – "ГОРДОН") дістати документ абощо. Тобто абсолютно ліберальний механізм, який би підвищив прозорість і захист, а також нормалізував ринок онлайн-медіа.
Серед позитивів можна акцентувати те, що уточнено статус журналіста, зокрема телеведучих (дикторів) окремо від журналістів. Це потенційно зупиняє маніпуляції, коли політики, чинні депутати або керівники політичних структур проголошують себе журналістами. Є ще декілька позитивних речей, проте законопроєкт містить багато негативних моментів.
Якщо на сайті подають аудіовізуальний контент, цей сайт прирівнюють до телеканала. Для веб-сайтів, які раніше ніколи не були під жодним регулюванням, це шок
– Серед негативних моментів особливо впадає у вічі значне збільшення повноважень Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, яка, згідно із законопроєктом, тепер може регулювати не тільки ТБ та радіо, але й всі інші медіа, включно із сайтами. Враховуючи, що до Нацради призначають чотирьох людей від президента і чотирьох – від Верховної Ради, де засідає монобільшість, по суті, регулювання всього медіапростору України тепер повністю в руках однієї політичної сили…
– На жаль, такий принцип формування Нацради не є новим, він був завжди. Навіть більше, квотний принцип призначення в цей регуляторний орган – конституційна норма. Але що варто було додати в це положення законопроєкту? Україні потрібен незалежний і компетентний регулятор. Тобто механізм, який би забезпечував обрання Нацради за допомогою незалежного конкурсу, де конкурсна комісія оцінювала б саме компетентність кандидатів. В ідеалі затверджувати кандидатури, які пройшли незалежний відбір, мав би парламент, а не президент.
Ну от ми нещодавно бачили ситуацію із призначенням голови Державного агентства України з питань кіно. П'ять кандидатур пройшли конкурс, а призначили людину, яка, фактично, є найменш компетентною з усіх п'яти фіналістів. Як призначили? За результатами співбесіди з міністром культури Бородянським.
Мають бути нові законодавчі механізми, які б усунули можливість політичного впливу і підсилили незалежність Нацради. Нам надзвичайно потрібен саме незалежний і компетентний національний регулятор. У законопроєкті Ткаченка "Про медіа" я таких механізмів не бачу, хоча там передбачено якусь комісію, здається.
Роман Головенко, керівник юридичного відділу ІМІ: Для президента там запроваджують більшу процедуру, бо зараз він практично на свій розсуд може призначити кандидатів до Нацради. Але однаково питання незалежності регулятора цього не вирішує, адже якість призначень знову ж залежить від якісного складу парламенту, від того, хто є президентом, хто в його Офісі та від політичної культури загалом.
– Не секрет, що Нацрада завжди була додатковою можливістю для будь-якого президента тримати медіа на гачку, особливо телемедіа. У разі чого – попередження і відбір ліцензії. Але за новим законопроєктом Нацрада заходить на поле інтернет-медіа. Які тепер у регулятора будуть підстави зупинити роботу електронного ЗМІ?