Співвласник першого комерційного чат-бота Пивоваров: Нашому проекту лише рік, а його ринкова вартість уже $1 млн G

Пивоваров: Майбутнє за якоюсь іншою криптовалютою, точно не за біткоіном
Фото із сімейного архіву

26-річний киянин Валентин Пивоваров зараз живе в Гонконзі. Протягом останніх чотирьох років він створив і успішно реалізував три проекти у сфері надання юридичних послуг із використанням IT. Найновішому його проекту PatentBot лише рік, а його ринкову вартість уже оцінюють у $750 тис., компанія активно завойовує ринки США, Євросоюзу та Азії. В інтерв'ю виданню "ГОРДОН" Пивоваров розповів, як із командою створював свій найуспішніший проект, чи складно українцям пробитися на західні ринки, як живуть люди в Кремнієвій долині, чому криптовалюти перспективні, а кібервійни – неминучі.

Киянин Валентин Пивоваров – випускник Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Свою першу компанію заснував у 22 роки, коли ще вчився на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. За рік він продав свою частку в бізнесі і вклав у новий, складніший проект у сфері надання юридичних послуг онлайн. Але і цього Пивоварову виявилося мало. Зараз йому 26 років. Він щойно закінчив курси Стенфордського університету, відкрив офіс компанії у США, запустив проект у Європі, почав роботу над освоєнням ринку юридичних інновацій у Китаї, а його проект PatentBot став міжнародним, його вже оцінюють у $1 млн.

В інтерв'ю виданню "ГОРДОН" Пивоваров розповів, як створював свій інноваційний бізнес, як пробивався у США і Європі, на які проекти звертають увагу іноземні інвестори і чому він вибрав для розвитку власних ідей азійський ринок.

Наш проект – серйозна конкуренція для патентних повірених, які звикли багато років виконувати роботу за однією і тією самою налагодженою схемою

– Вам лише 26 років, а ваш проект оцінюють у $1 млн. Як так вийшло?

– Ця історія почалася у 2014 році, коли я вступив до магістратури юридичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка. Свій перший проект я запускав разом із молодшим братом Віталієм і другом-одногрупником Антоном Богдановичем. Уже тоді ми розуміли, що юриспруденція змінюється, а ми маємо придумати щось, здатне перевернути ринок. Почали вивчати закордонні тренди, приклади і звернули увагу на два міжнародні продукти – LegalZoom і Rocket Lawyer, які надавали юридичні послуги в інтернеті (до речі, пізніше, у 2016 році, я особисто познайомився з головними персоналіями цих компаній, що стало для мене символічною подією).

Виявилося, на нашому ринку такої теми абсолютно не розвинено. Ми вирішили все змінити. Об'єдналися з юридичною компанією, у якій працював Антон, і розробили платформу bitlex.ua. За її допомогою юридичні послуги та різні консультації надавали 24 години на добу онлайн. Також на платформі можна було генерувати документи і викликати адвоката. Я з Антоном відповідав за менеджмент, а Віталій – за всю технічну частину проекту. По суті, тоді ми послали сигнал українському ринку, що він занадто консервативний і настав час змін. Так в Україну прийшов legaltech – бізнес надання юридичних послуг із використанням IT.

За рік мене вже цікавили інші ідеї. Я продав свою частку в компанії – 10%, за яку отримав $10 тис. Таку саму суму отримали мої партнери. Це означає, умовно, проект, який я заснував у 22 роки, оцінювали за рік у $100 тис.

Антон і мій брат почали працювати над своїми проектами, а я на виручені кошти заснував lexnet.io – юридичну компанію нового покоління. Уважаю роботу в ній перехідним етапом. Я розумів, що треба далі рухатися, але на той момент не було чіткого бачення, куди саме. Тому я працював, навчався, набивав ґулі, шукав себе.

У нас була експертиза у криптовалютах, кіберправі та IT-праві. Ми працювали в коворкінгу, їздили на міжнародні конференції й навіть самі організували в Україні перший круглий стіл щодо правового статусу біткоіна у 2016 році. Тоді ця тема ще не була на такому хайпі, як зараз, але ми, прогнозуючи зростання актуальності, починали про це говорити з провідними гравцями ринку. У цей самий період одна юридична компанія запропонувала об'єднатися з нею і далі розвивати юридичні технології. Компанія lexnet.io трансформувалася в лабораторію юридичних інновацій. І ось уже два роки ми співпрацюємо.

Наша спільна розробка з Juscutum – мобільний додаток Legal Alarm. Із ним ми вирішили взяти участь у конкурсі грантів від Міжнародного інституту інновацій у праві, який щорічно проводять у Нідерландах. Ми виграли конкурс серед 50 компаній України та здобули підтримку в розмірі €20 тис. Я поїхав до Гааги, пройшов тижневе навчання і презентував проект.

Пивоваров: Прогрес неможливо зупинити. Штучний інтелект і польоти на Марс скоро стануть нашою реальністю. Фото із сімейного архіву

Після цього про Україну почали говорити як про країну, яка розвиває юридичні інновації. Ми дійсно зробили багато нового. Хоча в мене не було досвіду, а в Україні не виявилося експертів, у яких можна було б навчитися. Я, по суті, став першопрохідцем, який вчився на своїх же помилках. Зараз Legal Alarm і далі працює на локальному ринку.

Рік тому з'явилося розуміння, що Україна – це далеко не все, чого хотілося б. До того ж народилася ідея створити інструмент для перевірки та реєстрації торгових марок. Ми розробили прототип, об'єдналися з патентним повіреним Наталією Владимировою (це помітний гравець на українському ринку) та 11 липня минулого року запустили тестову версію PatentBot. За його допомогою, використовуючи чат (месенджер Facebook або веб-версію), будь-хто з охочих міг перевірити, чи зайнята назва торгової марки.

– Як відреагували потенційні користувачі?

– Першого дня після запуску проект протестувало 800 користувачів. Це серйозний показник. Наш продукт виявився затребуваним, і гіпотеза про те, що реєстрація торгових марок – справді болюча тема для підприємців різного рівня, підтвердилася.

– Були тільки позитивні відгуки?

– Негативних теж було багато. Наш проект – серйозна конкуренція для патентних повірених, які звикли багато років виконувати роботу за однією й тією самою налагодженою схемою. У них ми, по суті, відібрали гроші, і, звичайно, вони не мовчали. Деякі з них говорили, що автоматизація неможлива і що нічого не вийде. Але це нормальний процес. Позитивних відгуків було набагато більше.

Ми врахували інтереси користувачів, допрацювали функціонал, щоб просто в месенджері можна було ще й реєструвати та оплачувати торгові марки. І за два тижні повноцінно запустили проект. Першого ж дня заробили приблизно $500.

11 осіб протягом доби – це гарний показник, з огляду на те, що ми вийшли тільки на Україну. Щоб ви просто розуміли обсяг ринку: у середньому патентний повірений подає 30–35 торгових марок на місяць. А ми зробили третину його роботи протягом дня. І зробили це автоматизовано. Тоді стало зрозуміло, що ми на правильному шляху. PatentBot став одним із перших чат-ботів у світі, який заробляє гроші.

Уже із цим новим проектом ми вирушили на конкурс від Голландського інституту інновацій у праві. І знову виграли €10 тис. на розвиток чат-бота. Цього разу я приєднався до конференції та фіналу конкурсу. На тижневу акселераційну програму до Гааги поїхала Владимирова.

У вересні 2017 року, відвідавши TechCrunch Disrupt у Сан-Франциско, я усвідомив, що прямих конкурентів у світі у нас немає, а наш сервіс можна запропонувати не тільки українському ринку. Восени ми розробили рішення для США, зареєстрували там компанію і 14 грудня вийшли на американський ринок. Платформа для пошуку стартапів Product Hunt щодня презентує 10–15 проектів. Люди з усього світу (приблизно 10 млн відвідувачів на місяць) голосують за той, який вважають перспективним. Запустившись на платформі, ми вийшли в топ-3 за голосами та здобули перших платних користувачів у США. Стало зрозуміло: треба вирушати до Америки. На початку січня цього року я купив курси у Стенфордському університеті й поїхав.

По-доброму, не інвестор має вибирати стартап, а навпаки. Адже ви обираєте не просто людину, яка дає вам певну суму грошей, а ментора і партнера

– Просто навчатися?

– Навчатися і розвивати наш проект на місці, у США. Розбирався з продажами, спілкувався з різними інвесторами. Адже щоб зайти на ринок США, одного ентузіазму мало. Потрібні гроші. В Україні, перебільшую, весь ринок – як одне велике місто: умовне Сан-Франциско у США. А там усе глобально. Треба було розібратися з культурою, бізнес-відносинами. Довелося чимало попрацювати. Не було когось, хто б підказав: іди туди, скажи те, зроби так. Усього доводилося вчитися. І зробити це, не бувши у США фізично, було неможливо.

– У якому напрямі тепер плануєте рухатися?

– У квітні цього року ми запустили проект ще у 28 країнах Європейського союзу. Зараз ми працюємо над тим, щоб зовсім незабаром наш бот говорив уже вісьмома мовами: російською, українською, англійською, арабською, португальською, іспанською, китайською, французькою і німецькою. Люди можуть реєструвати торгові марки як у ЄС, так і у США.

– У яку суму зараз оцінюють ваш продукт?

– Нашому проекту лише рік. До запуску в ЄС його оцінювали в $750 тис.

– А скільки приносить проект щомісяця?

– Не можу озвучити цю цифру. Скажу одне: він самоокупний. Зарплату платити ми можемо.

У подальших планах – реліз мовних версій і робота над версією для Китаю. Це найбільший і найперспективніший ринок на сьогодні. Також нам належить визначитися з інвестором, із яким ми підемо далі. Це питання не грошей, а експертизи. Багато хто думає, що інвестиції – це гроші. Насправді не тільки. Це експертиза і зв'язки, які є в інвестора, допомога в побудові бізнесу. Тобто Smart Money. І ми зараз на стадії вибору партнера.

– Я так розумію, що такого партнера ви вже знайшли?

– Із моменту запуску PatentBot ми спілкувалися з великою кількістю інвесторів і партнерів як в Україні, так і в Європі, США та Азії. Я переконаний: вибір інвестора – одне з основних рішень для проекту, які не можна ухвалювати за принципом "хто перший відгукнувся". Ми вели багато переговорів і працювали над цим практично рік. У травні визначилися. PatentBot прийняв інвестиції від одного з найбільших акселераторів у Гонконзі – Betatron.

Українці Володимир Ярославський і Валентин Пивоваров у Гонконзі. Фото: Валентин Пивоваров / Facebook

Чому Азія? Ми вийшли на ринок Європи і США, ведемо активну роботу над розвитком на цих ринках. Але основною і не завойованою для нас поки що залишилася Азія. До того ж Китай – один із флагманів технологічного розвитку світу. За 2017 рік тут з'явилося 15 нових компаній-"єдинорогів". Наприклад, у Європі протягом цього самого періоду – лише п'ять. А той факт, що протягом 30 років економіка Китаю зросла з 10-го місця у світі до другого, – вражає. Переконаний, що такими темпами Китай незабаром обійде США. І станеться це вже протягом найближчих 5–10 років.

Зараз із нашим chief technical director Володимиром Ярославським ми вже трохи більше ніж місяць перебуваємо в Гонконзі на акселеративній програмі (програми підтримки стартап-команд. – "ГОРДОН"). Це зовсім інший ринок, інші люди, інші бізнес-правила, дізнатися які, не будучи тут, просто неможливо. Паралельно ми також технічно розробляємо PatentBot для месенджера WeChat і готуємося до повноцінного запуску на китайський ринок. Акселератор у цьому також допомагає. Щодня тут – новий виклик, який нашому проекту зараз дуже необхідний.

– Якими напрямами цікавляться іноземні інвестори?

– Кожен випадок індивідуальний і залежить від сфери, у якій ви розвиваєте стартап, ваших цілей та інвестиційного портфеля. По-доброму, не інвестор має вибирати стартап, а навпаки. Адже ви обираєте не просто людину, яка дає вам певну суму грошей, а ментора і партнера. І тут важливо враховувати, зокрема, і те, чи збігаються ваші інтереси і сфера спілкування. На щастя, у нас саме так.

Що стосується суми необхідних інвестицій, то це також залежить від багатьох факторів: масштабованість проекту, оцінка компанії, бекграунд фаундерів. До прорахунків потрібно підходити ретельно, а не називати суму, яка вам здається достатньою.

Пивоваров: Українські проекти треба зробити міжнародними, допомогти їм грошима, і вони стануть найкращими. Фото: Валентин Пивоваров / Facebook

– Українцям складно пробитися у світі?

– Нам не вистачає знань, освіти, глобального мислення. Якщо починати справу тут, в Україні, пробиватися на Захід складніше. Можливо, краще починати одразу там. І там набивати шишки. Якщо ти досягнеш чогось на міжнародному ринку, на локальному тебе не зможуть не помітити. Про тебе одразу дізнаються всі, і запуститися в рідній країні буде набагато простіше.

Наприклад, за підсумками 2017 року Product Hunt було номіновано PatentBot на звання "Бот року". Ця нагорода – "Оскар" в IT-індустрії. Серед фіналістів у інших категоріях опинилися ще дві українські компанії. Це моментально помітили в Україні. Про нас написали десятки ЗМІ. Навіть прем'єр-міністр Володимир Гройсман розповів про нашу перемогу. А це чудовий сигнал для інвесторів і користувачів.

Звісно, ринок юридичних інновацій у США більш розвинений. Там реалізується багато цікавих проектів, однак те, що пропонують українські компанії, набагато цікавіше. Просто в українців немає грошей. Тому вони не можуть повноцінно вийти на міжнародний ринок. Але з погляду розуміння і технологій – ми попереду. Українські проекти треба зробити міжнародними, допомогти їм грошима, і вони стануть найкращими. Треба розуміти, що американцям, для яких цей ринок рідний, простіше залучити інвестиції. Вони знають, як це зробити, як знайти найкращих фахівців. Спочатку наші проекти мають великий потенціал, але за браком коштів їм важко змагатися з іноземними компаніями.

– І все-таки на наші компанії чекають за кордоном?

– Ні, не чекають. Усе залежить від людей і проекту. У Європі, в Америці просто треба довести, що ти дійсно чогось вартий, що ти компетентний у своїй справі. А звідки ти родом, зовсім неважливо. Просто є стереотип, що в нас гарні технічні фахівці.

– Стереотип? А хіба це не так? Кажуть, українські айтішники і хакери найкращі у світі...

– Повірте, те саме кажуть усі – і білоруси, і росіяни, і люди з азійських країн. Нам просто подобається фокусувати увагу на таких повідомленнях. Це тішить самолюбство. Але правда в тому, що в усіх країнах є висококласні спеціалісти.

– І скільки заробляють фахівці IT-сфери в Україні та за кордоном?

– В Україні зарплати стартують від $800 і можуть сягати $6–10 тис. У США середня зарплата – $7–10 тис.

Американці дійсно хочуть докопатися до суті. Хоча не тільки для того, щоб захистити виборчу систему на майбутнє, але і щоб дістати правові обґрунтування на випадок, якщо з'явиться необхідність усунути Трампа

– Оскільки ви займалися криптовалютами, то напевно знаєте, чи варто вкладати гроші в цей віртуальний продукт? Щойно курс біткоіна пішов донизу, одразу почали говорити, що це фінансова піраміда нового типу...

– Пірамідою криптовалюти називають люди, які не розбираються в питанні й ніколи не хотіли розбиратися. Вони просто бояться того, що їм незрозуміло. Біткоін – це перша усталена криптовалюта, відома практично кожному, хто хоч трохи стежить за світовими тенденціями та новинами. Але я впевнений, що майбутнє за якоюсь іншою криптовалютою, точно не за біткоіном. Криптовалюти будуть розвиватися. Ось месенджер Telegram, наприклад, розробляє свою криптовалюту. Можливо, саме вона стане лідером до 2021 року.

– Але якщо це такий перспективний інструмент, чому він у багатьох країнах поза законом?

– Так чи інакше правовий статус криптовалют дедалі чіткіше визначається. Регулятори починають розуміти, що це таке. У деяких країнах уже створюють особливі умови для функціонування таких продуктів. Наприклад, не дивуйтеся, у сусідній Білорусі випустили важливий декрет про розвиток цифрової економіки, який регламентує блокчейн, майнінг і обіг криптовалют. Зрозумілі й прозорі умови роботи залучають у такі країни передових розробників і проекти, які оцінюють мільйонами доларів.

– Але завдяки криптовалютам хакерам стало простіше грабувати...

– Це просто один із боків медалі. Точно так само хакери використовують долари, але це ж не означає, що треба закривати Банк Америки. Просто коли починають говорити про біткоіни, завдяки яким крадуть гроші хакери, це звучить незрозуміло для пересічного громадянина. Йому страшно. Але він не думає, що якби не було біткоіна, використовували б іншу криптовалюту або ще щось. У будь-якому разі, подобається нам це чи ні, криптовалюти незабаром посядуть своє місце у світовій економіці. У нас, напевно, просто не так помітно, але для передових країн стало очевидно: відбувається перехід до нової технологічної дійсності. Прогрес неможливо зупинити. Штучний інтелект і польоти на Марс незабаром стануть нашою реальністю.

– Як і кібервійни...

– Абсолютно вірно. І нещодавні дії Роскомнагляду щодо Telegram це підтверджують. Тому що блокування мільйонів IP-адрес інших сайтів – це справжня кібервійна. Тільки така війна, яку веде держава проти приватних компаній та інших держав.

До речі, у США дуже болісно сприйняли втручання Росії у виборчий процес. Про це говорили постійно. Де б ти не був, постійно виникала ця тема. У Штатах розуміють, наскільки все серйозно, оскільки навіть Цукерберг у Сенаті давав свідчення. Американці дійсно хочуть докопатися до суті, визначити, наскільки втручання росіян вплинуло на результат виборів. Хоча не тільки для того, щоб захистити виборчу систему на майбутнє, але і щоб дістати правові обґрунтування на випадок, якщо з'явиться необхідність усунути Трампа.

Серед моїх викладачів у Стенфорді опинилася керівний партнер інвестиційного фонду. Вона допомогла розібратися з якимись тонкощами. Це основна відмінність між нашими й американськими викладачами

– Хто оплатив вашу поїздку до США?

– Це була моя особиста ініціатива, оскільки курси Стенфорду були в мене в закладках протягом останніх трьох років і я мріяв туди потрапити. Коли настав момент виходу нашого проекту на ринок США, я зрозумів, що зараз – найкращий час, щоб таки зробити це. Придбав за власні гроші абсолютно все і поїхав на три місяці.

– Як відомо, отримати візу у США не так просто. У вас були труднощі?

– Я оформляв візу за півроку до цієї поїздки. Річ у тім, що до всього іншого я ще є одним із засновників ком'юніті Kyiv Legal Hackers – це українська частина міжнародного ком'юніті, створеного у Нью-Йорку, яке об'єднує всіх, хто працює на стику технологій і права. Головна наша мета – пов'язати людей, одержимих legaltech, по світу на різних заходах і, звісно ж, представити Україну на міжнародній арені. Наприклад, у травні 2017 року ми провели в Києві перший у Східній Європі хакатон юридичних інновацій, де зібрали людей не тільки з різних регіонів України, але й із сусідніх країн, гостей із Нідерландів, Німеччини. А у травні цього року – перший в історії європейський саміт, де зібрали legaltech-ентузіастів із понад 10 країн Євросоюзу, СНД, Канади та США.

Так от у серпні 2017 року нашу команду запросили на щорічний Legal Hackers Summit у Нью-Йорку. Ми подали документи на візу, і після проходження співбесіди візовий офіцер забрав паспорти нашої групи на додаткову адміністративну перевірку, а це означало, що дістати відповідь можна буде протягом 60 днів. Майже два місяці, незважаючи на щоденні дзвінки й листи в посольство, паспорти залишалися на перевірку. Загалом, на саміт ми не потрапили. Але за тиждень візу відкрили. Практично одночасно мені надійшло запрошення на TechCrunch Disrupt у Сан-Франциско із проектом Legal Alarm і у вересні 2017 року я разом із партнером уперше потрапив до США. Отже, це був нелегкий шлях. І взимку, коли я вирушив у Штати на навчання, у мене вже був досвід.

Абонемент бібліотеки Стенфордського університету коштує $10. Фото із сімейного архіву

– Розкажіть про навчання у Стенфордському університеті. Легко вступити?

– Це платні курси. Середня ціна курсу – $500–700. Тривалість – три місяці. У нас мало хто знає, але кожна людина, яка володіє англійською мовою, може відвідувати ці курси Stanford Continuing Studies. Жодних вступних іспитів складати не потрібно. Я взяв три курси, пов'язані з розвитком стартапів і менеджментом. Три дні на тиждень відвідував лекції з 19.00 до 21.00, а весь інший час працював. Там гарна практика працювати в бібліотеці. Абонемент коштує $10, а умови – ідеальні. Тому вдень я працював у Стенфордській бібліотеці. Окрім цього, ходив на зустрічі для розвитку свого проекту. Напружений ритм, але я встигав.

Ще одна відмінність від України в тому, що безліч людей тут займається спортом. Бігають, їздять на велосипедах, гуляють у парках. Узагалі, треба сказати, що в університетах спорту приділяють велику увагу. У тому самому Стенфорді 25 видів спорту на вибір.

Там дуже багато електромобілів, гібридних машин. Не бачив супердорогих моделей, як у нас. Хоча там багато крутих машин. Просто вони американські. І ніхто цим не хизується. Літня жінка може їхати за кермом Tesla Model S, яка коштує понад $100 тис. Я цьому дивувався, тому що в нас на таких машинах їздять тільки підприємці, які цікавляться технологіями.

Пивоваров: У Пало-Альто я жив у скромному будинку, який називається hacker house – це місце, у якому молоді хлопці-стартапери орендують кімнату або спальне місце. Фото із сімейного архіву

Я жив у Пало-Альто, яке вважають одним із найкращих міст у Кремнієвій долині. Ціни на будинок у цьому районі починаються від кількох мільйонів доларів. Водночас люди абсолютно звичайні. Нічим не виділяються, поводяться культурно, одягаються, як я зараз (шорти, футболка, бейсболка. – "ГОРДОН"). У спілкуванні відкриті. Така простота налаштовує. Вона навіть у відносинах студентів і викладачів, чого в нас узагалі немає. Серед моїх університетських викладачів у Стенфорді опинилася керівний партнер інвестиційного фонду. Вона запропонувала мені зустрітися, ввела в курс справи, допомогла розібратися з якимись тонкощами. Це головна відмінність між нашими та американськими викладачами. Вони переконані, що така відкритість допомагає в розвитку студентів, у бізнесі, у житті.

Мені пощастило познайомитися з чудовими людьми. Із деякими з них і далі підтримую зв'язок. Це й мої викладачі зі Стенфорду, друзі з Латинської Америки та Азії, Східного узбережжя США.

У Пало-Альто я жив у скромному будинку, який називається hacker house. Це місце, у якому молоді хлопці-стартапери орендують кімнату або спальне місце. Житло в Пало-Альто дійсно дороге. Вартість спального місця, яке я орендував, приблизно $1000 на місяць. Але, маючи бажання, можна знайти варіанти, як цю суму зменшити. Наприклад, мені вдалося домовитися з господинею про безкоштовне проживання за допомогу по господарству. У такий спосіб, приділяючи домашнім справам приблизно 15–20 хвилин на день, я заощадив за три місяці $3000.

– Самі знайшли собі житло чи хтось допоміг?

– Кілька днів після приїзду до США я жив у свого товариша в Сан-Франциско. Він американець, який живе на дві країни – США та Україну, розвиваючи разом з українським партнером свій стартап у Києві. Кілька днів я вивчав варіанти, шукав, де краще зупинитися. Треба сказати, що американці дуже чуйні та привітні. Якщо ви запитаєте, вам допоможуть і підкажуть. Так мені вдалося знайти дуже бюджетний і комфортний варіант у Пало-Альто через Airbnb. Із сусідами також пощастило. Разом зі мною жили хлопці-стартапери з Гонконгу, із якими ми потоваришували. Зараз я живу в Гонконзі й проходжу тут акселераційну програму з PatentBot, тому бачитися і спілкуватися нам простіше.

– А що із харчуванням?

– У середньому, наприклад, поснідати можна було від $10. Але якщо купувати продукти в супермаркеті й готувати самостійно, із чим у мене, на щастя, ніколи не було проблем, – вийшло оптимізувати бюджет. Також у бібліотеці Стенфорду, у якій я проводив багато часу, були заклади, де можна було недорого харчуватися.

– На розваги залишалися сили?

– Більшу частину часу займали робота, навчання, зустрічі з потенційними партнерами, інвесторами, вивчення ринку.

Із неформальних моментів – одним із найяскравіших можу назвати поїздку до Лос-Анджелеса. Тривала дорога з приголомшливим краєвидом, дивовижна природа, голлівудські пагорби і будинки на них захопили мене. Це було атмосферно і вражаюче. Чого, до речі, не можу сказати про саме місто. Лос-Анджелес зовсім не такий, яким ми його собі уявляємо чи бачимо у фільмах. Я не помітив у ньому чогось особливого, абсолютно звичайне місце.

Вулиці в Пало-Альто. Фото із сімейного архіву Валентина Пивоварова

– Потрапити на аудієнцію, скажімо, до Ілона Маска можна?

– Це нереально. Набагато простіше побачити його десь на вулиці чи в кафе, зустріти випадково. Я бігав уранці біля головного офісу Tesla. Особисто його не бачив, але чув, що це можливо. Узагалі, знаменитості світу високих технологій не ховаються від оточення. Але Маск зараз уже дуже велика людина. У багатолюдних місцях намагається не з'являтися, бо щойно його помітять, будуть йому заважати.

– Можна прийти в офіс і сказати: "Маску, у мене шикарний проект!"?

– Таких охочих тисячі. Але є інші, ефективніші, способи презентувати свій проект. Із моменту запуску продукту я спілкувався з величезною кількістю інвесторів, потенційних партнерів, зацікавлених людей з індустрії, які давали фідбек за проектом, допомагали з рекомендаціями, які в бізнесі відіграють дуже важливу роль. Із кимось я був знайомий особисто раніше, когось шукав і писав "холодну" в LinkedIn, із кимось знайомився на профільних заходах, де я виступав або просто відвідував в Україні й у світі. Усе це альтернативні способи презентації. Із Маском я ще не знайомий, але впевнений, що коли-небудь це станеться.