-1 Київ
Шановні друзі, однодумці, співвітчизники!
Кожна країна має особливі дати в своїй історії, дати визначальні. Такою датою для нас є День Конституції України.
Добре пам’ятаючи кожен момент, що стосувався підготовки та ухвалення Основного закону, можу засвідчити їх як ознаку боротьби за сутність самої держави, за право на її суверенне існування. В тій боротьбі свою гідність проявили депутати різних, навіть протилежних, переконань, але об’єднувало їх почуття відповідальності перед народом, перед своєю Батьківщиною. Вшановуймо їх – справжніх (не "призначених") борців за незалежність України!
Минуло чимало часу від пам’ятного ранку 28 червня 1996 року. Чи такою стала наша країна, як уявлялося нам, авторам її Головного закону? Ні, мусимо визнавати, шукаючи причину загального неуспіху. А вона – причина – очевидна. Не різноманітні "воріженьки", не складнощі глобалізованого світу, не об’єктивні труднощі розчленованої економіки… Причини в нас самих, і найпершою серед них є недотримання правил, передбачених Основним законом. Не Конституція винна в принизливому стані країни, в поневірянні мільйонів українців. Винні порушники Конституції. Стосується це певною мірою кожного, бо право жити за Конституцією треба відстоювати скрізь і повсякчас. Але найбільше це стосується влади, її представників, і, зрозуміло, тих, хто зобов’язаний за посадою гарантувати дотримання визначених норм.
Не став би згадувати у святковий день прізвищ тих, кого стосується сказане. Але розберімось самі, чому, порівнюючи різні етапи життя країни, ми називаємо їх іменами президентів? Чому, адже Конституцією така роль їм не відведена? Україна – парламентсько-президентська республіка, як Австрія, Німеччина, Словаччина, інші європейські країни. Чи не в цьому початок інших відхилень від схваленого 22 роки тому правопорядку: поєднання бізнесу і влади, приниження ролі і статусу самоврядних структур, фактична відсутність права на волевиявлення громадян під час виборів?
Живемо не за Конституцією. Така правда раз по раз нагадує про потребу зміни системи влади. В першу чергу для того, щоб суспільне життя відповідало своєю суттю тому, що вже (і давно) записано в Основному законі. Щоб ніхто безсоромно не називав позитивними реформами те, що антиконституційно нав’язується народу в різних сферах нашого життя: в управлінні, в освіті, в охороні здоров’я, в соціальному забезпеченні, у використанні природних багатств…
Попереду усвідомлення всіма необхідних змін в державі та їх забезпечення. Це революційні за змістом і невідкладністю зміни. Вдумаймось лише, це ж треба було так позбиткуватись над правовідносинами в країні, щоб приведення життя у відповідність до норм Конституції виглядало революційним поступом. Але це єдиний вихід, інакше – втрата держави.
Ігнорування конституційних норм породжує безлад, а люди прагнуть жити за зрозумілими і справедливими правилами. Тому, між іншим, і втікають туди, де можна реалізувати свої права на працю, відпочинок, повагу до себе, на право жити. Жити так, як записано в нашій Конституції.
Добиваймося того в своїй країні!
Джерело: "ГОРДОН"
