+13 Київ
Україна традиційно сприймається як країна, де агросектор є провідною галуззю економіки. Українська кукурудза, пшениця, соняшникова олія формують значну частину валютної виручки й забезпечують продовольчу безпеку десятків країн світу.
Проте за цією очевидною силою прихована структурна вразливість. Країна, яка входить до числа глобальних лідерів з експорту зернових, дедалі більше залежить від імпортних добрив. Ідеться не про нішевий сегмент, а про критично важливий ресурс, без якого неможлива сучасна модель інтенсивного землеробства.
У мирний час така залежність могла сприйматися як елемент міжнародної кооперації. Але в умовах війни, валютних обмежень і нестабільних логістичних маршрутів вона перетворюється на фактор ризику. Кожен сезон посівної фактично починається з питання – за якою ціною, з яких країн і на яких умовах буде забезпечено постачання добрив.
Таким чином, тема добрив виходить далеко за межі агросектору. Вона стосується платіжного балансу, стабільності національної валюти, промислової політики й економічної безпеки держави загалом.
Ринок у цифрах, або про глибину структурного перекосу
Динаміка останніх років демонструє масштаб, без перебільшення, драматичних змін, що відбулися в галузі виробництва добрив.
У 2021 році Україна експортувала добрив на понад $600 млн, а імпортувала – більш як на $1,6 млрд. Сальдо вже тоді було негативним, але внутрішнє виробництво забезпечувало суттєву частину потреб аграріїв і дозволяло частково компенсувати імпорт експортними поставками.
За підсумками 2025 року, за даними Держмитслужби, імпорт добрив перевищив $1,5 млрд, тоді як експорт склав лише приблизно $12 млн. Експортний сегмент фактично перестав відігравати хоч якусь суттєву роль у зовнішній торгівлі країни. У той час як імпорт, на жаль, продовжує зростати – за 2025 рік його обсяг збільшився на 13,3% у порівнянні з 2024-м. У натуральному вимірі за 2025 рік імпорт добрив понад удвічі перевищив внутрішнє виробництво – 3,3 млн тонн проти 1,5 млн тонн, тобто імпорт формує більшу частку ринку й значною мірою визначає цінову кон'юнктуру, суттєво зменшуючи конкурентні переваги внутрішніх споживачів добрив – українських аграріїв. У порівнянні з 2021 роком, коли внутрішній ринок спожив приблизно 8,5 млн тонн добрив, маємо майже двократне скорочення споживання за підсумками минулого року.
Негативне сальдо зовнішньої торгівлі добривами вже вимірюється понад мільярдом доларів на рік, який фактично вимивається з країни, посилюючи залежність галузі від імпорту, хоча необхідний об'єм добрив може вироблятися в Україні. Для країни, що веде війну й водночас планує масштабну відбудову, це значний дисбаланс, який негативно впливає і на агросектор, і на промисловість, і на зайнятість, зменшуючи внутрішні економічні спроможності України.
Війна й безпека: втрати й виклики для виробництва
Повномасштабна війна стала важким ударом по галузі. Втрачено контроль над підприємством "Азот" у Сіверськодонецьку (Луганська область), яке зазнало значних руйнувань у 2022 році. Через близькість до зони бойових дій під постійним безпековим ризиком працює "СумиХімПром". Щодо "ДніпроАзоту", то публічні повідомлення підтверджують наявність провадження про банкрутство.
Окрім окупації, фізичних руйнувань і безпекових ризиків (пов'язаних, зокрема, з постійними обстрілами газової й електроенергетичної інфраструктури), ланцюги створення доданої вартості в галузі перебувають під постійним тиском волатильності цін на енергоносії й логістичних обмежень.
Окремо варто згадати про Одеський припортовий завод. З осені 2021 року основне виробництво ОПЗ перебуває у тривалому простої, а спроба перезапуску одного з агрегатів у 2024 році не дала результату, що означає втрату значного обсягу внутрішнього виробництва карбаміду, а також припинення експорту продукції українського виробництва на ринки Близького Сходу, Африки й Південно-Східної Азії. З огляду на інтеграцію ОПЗ в портову інфраструктуру Одещини, простій заводу негативно вплинув на суміжні логістичні й сервісні сегменти регіону.
Проте найсерйознішим наслідком стає втрата довіри й інвестиційної передбачуваності. Індустріальні проєкти з горизонтом у 10–15 років можливі лише в умовах стабільного безпекового середовища. Власне тому повноцінне відновлення хімічної галузі безпосередньо пов'язане із завершенням війни й формуванням дієвих міжнародних гарантій безпеки для України. Без цього великі стратегічні інвестори будуть вкрай обережні щодо інвестування у відновлення й перезапуску виробництв.
Газ, управління і стратегічні інвестиції
Газ – ключова сировина для виробництва добрив. Відтак питання конкурентоспроможності галузі впирається не лише в технічний стан конкретних підприємств, а й у глибину розуміння газового балансу країни. Потрібен комплексний аудит: скільки власного видобутку реально збережено, які обсяги можуть бути гарантовано спрямовані на промисловість після покриття потреб населення й критичної інфраструктури в опаленні, газі й виробництві електроенергії, за якою формулою і за якими цінами здійснюється імпорт. Без цього неможливо побудувати реалістичну економічну модель виробництва добрив. Якщо ж поточні технічні параметри заводів не дозволяють працювати ефективно, держава має чесно оцінити вартість модернізації – з підвищенням ККД і зменшенням споживання газу на тонну продукції – і співвіднести ці витрати з довгостроковим ефектом для національної економіки.
Окремий вимір – модель власності й управління. Без приходу ефективного й гнучкого в бізнес-рішеннях інвестора перезапуск галузі буде вкрай складним. Приватизація підприємств із прозорими умовами конкурсу, чіткими інвестиційними зобов'язаннями і зрозумілими правилами роботи може стати точкою відліку для нового циклу розвитку. Ідеться не лише про зміну власника як таку, а про появу суб'єкта, який готовий вкладати кошти в модернізацію, працювати з довгостроковими контрактами, шукати нові ринки збуту і приймати управлінські рішення швидко, виходячи з економічної логіки, а не політичної кон'юнктури.
У цьому контексті перезапуск Одеського припортового заводу може стати показовим кейсом. Завод має готову виробничу інфраструктуру, власні портові потужності й досвід роботи на зовнішніх ринках. За наявності зрозумілої моделі постачання газу та інвестицій у відновлення роботи, підприємство здатне досить швидко повернутися до виробництва карбаміду й аміаку, відновивши як насичення внутрішнього ринку, так і експортні поставки на традиційні для себе ринки. Економічний ефект для країни – це не лише скорочення імпорту на сотні мільйонів доларів, а й повернення валютної виручки, завантаження портової інфраструктури й робочі місця в регіоні.
Плани вчергове (у шостий або навіть у сьомий раз) виставити ОПЗ на приватизацію у 2026 році виглядають логічним і своєчасним кроком. Урядове рішення про проведення аукціону з приватизації ОПЗ відкриває реальну можливість залучити інвестора, зацікавленого в безперебійній і довгостроковій роботі заводу і його технічному переозброєнні.
У ширшій перспективі відновлення галузі виробництва добрив в Україні означає формування повноцінного внутрішнього ланцюга створення доданої вартості – від видобутку газу до виробництва й експорту добрив. Це зменшує залежність аграрного сектору від зовнішніх постачальників, стабілізує цінову ситуацію для фермерів, посилює платіжний баланс і створює додатковий фіскальний ресурс для держави. За умови системних рішень галузь може перетворитися з джерела структурного дефіциту на драйвер промислового відновлення.
Джерело: site.ua
