+2 Київ
Саміт миру. Два моменти, які мені здаються важливими, але поки що не до кінця розкриті.
1. У сенсі організації – це протокольно-логістичний подвиг. Бо саміт виявився справді світовим. Втиснути його після складних виборів у Європі, впритул до саміту G7 і напередодні Курбан-Байраму – це дуже сильно. Плюс було видно, що буквально напередодні докрутили й забезпечили присутність кількох знакових країн. Тож без жодних застережень треба віддати належне нашим дипломатам і всім, хто забезпечував захід.
2. Основний результат саміту вже зараз – у можливостях, які він породжує. Бо зустріч у такому форматі і з таким порядком денним потрібна не лише Україні. Інакше не було б такої явки.
Формально розглядали три питання. Обмін полоненими – це важливо для нас, щоб у фокусі були люди. Але основний зміст і підґрунтя, заради якого всі й зібралися, – це "продовольство" (читай – гарантії свободи судноплавства) і "ядерна безпека" (читай – нові правила розповсюдження ядерної зброї).
По-перше, ще 2021 року українська сторона у публічній формі звертала увагу партнерів, що Росія у Чорному й Азовському морях знищує саму ідею свободи судноплавства. А якщо можна одним в одній точці світу, отже, можна буде й іншим. Що вже наочно доводять інші товариші руками хуситів.
Якщо показово не покарати порушника, хаос на морських комунікаціях стане новою нормою. Розвиток безпілотних технологій набагато здешевлює точку входу у процес для різноманітних лиходіїв. Авіаносці – це чудово. Але є нюанси. І ця проблема стосується всіх.
По-друге, Україна добровільно віддала ядерний арсенал в обмін на джентльменські обіцянки. До того ж "джентльмени" забрали не лише ядерну зброю, але й намагалися максимально стерилізувати українську армію від усього, що далеко стріляє, дивом зберігши "Точки-У".
Повномасштабна агресія одного із "джентльменів" відразу підняла до небес запит на володіння своєю ядерною зброєю в усіх, хто раніше вагався. Тепер ніхто нікого не переконає, що є якісь "гарантії". І Росія, опинившись у стратегічній безвиході, почала розігрувати цю карту.
У лютневих статтях товариш Караганов прямо написав: "Росія готова роздати ядерну зброю своїм друзям". На підкріплення тези на арену викликали спеціально навченого Лукашенка.
Присутність товариша Караганова живцем разом із Путіним на форумі у Санкт-Петербурзі напередодні саміту миру – це сигнал із боку РФ, що вся ця ядерна риторика є актуальною. Кремль намагається спозиціонувати БРІКС як дилерську структуру із блек-джеком і ядерною зброєю для своїх. Від чого в Європі в усіх, окрім ядерного Макрона, сіпаються очки. Бо немає відповіді.
На тлі всього цього у багатьох на планеті виникає запитання до світових гегемонів: товариші гегемони, або виконуйте свої гегемонські обов'язки й розберіться із цим безладом, або бути біді.
На столі є два варіанти "розібратися з безладом":
1) "Звісно ж, так не можна, агресія – це погано. Але давайте в цьому випадку (з Україною) підемо назустріч агресору, щоб потім знайти якісь рішення на благо всього світу". Цей варіант підкупає тим, що не треба сильно напружуватися, усі витрати покладають на жертву агресії, ризики переносяться в майбутнє. Слабке місце: а хто в нього повірить, якщо агресора не покарано? У чому страховка від повторення? Може, краще переметнутися туди, де роздають ядерну зброю?
2) "Відірвімо агресорові руки й ноги, а голову насадимо на піку і виставимо на базарній площі. А потім вибудуємо якусь модель". Мінус – у потребі робити зусилля й ризикувати просто зараз, натомість є якась логіка, у яку вірять. Не робити нічого – не можна. Пожежа може стати неконтрольованою.
Україна – це точка, де можна все це вирішити, щоб не вирішувати потім скрізь, зокрема у себе вдома. Навіть ті, хто не підписав підсумкового документа (і ті, кого не було), точно розуміють ціну питання. Це не Херсонська і Запорізька області. Це їхня власна шкура.
Саміт суттєво прискорив розумові процеси.
Джерело: Алексей Копытько / Facebook
