Найважливіше, що роблять Навальний і його команда, – це боротьба зі священним трепетом перед владою

Путінський режим тримається на брехні (пропаганді) і страху. Страх – для тих, хто зомбуванню пропагандою не піддається. Заборонити, затримати, оштрафувати, посадити – йдуть із запітнілим забралом, луплять кийком у різні боки без розбору. У Петербурзі цими днями засудили до штрафу глухонімого за вигукування гасел. Лякати, лякати, лякати.

Маккіавелі, якого так шанує Путін, писав, що краще, коли государя "бояться і люблять одночасно, проте любов погано уживається зі страхом, тому якщо вже доводиться вибирати, то надійніше обрати страх... Люди менше остерігаються образити того, хто вселяє їм любов, ніж того, хто вселяє їм страх, бо любов підтримують вдячністю, якою люди, будучи поганими, можуть знехтувати заради своєї вигоди, водночас страх підтримують погрозою покарання, якою знехтувати неможливо".

Тобто страх – це таке політичне знаряддя, яке паралізує вільну волю людей і тримає їх у підпорядкуванні. Треба сказати, досить паршиве знаряддя, тому що всі системи, побудовані на страху і підпорядкуванні, рано чи пізно зазнають фіаско. А виживають і стають успішними відкриті суспільства, побудовані на демократії та повазі до людини.

Путінський режим щосили намагається реанімувати страх влади, мерзенну, липку субстанцію, яка сидить у нас століттями і передається у спадок. Пам'ятаєте, як у поета: "Россия – тишина. Россия – прах. А может быть, Россия – только страх".

Напевно, найважливіше, що роблять зараз Навальний і його команда, – це боротьба із цим священним трепетом перед владою. Головний меседж його останніх відео, записаних уже після арешту: "Не бійтеся!" І він показує нам власним прикладом, як можна не боятися. Те, що відбувається на цих судилищах, по-своєму прекрасно. Вони лякають, а Навальний розбиває дощенту їхні аргументи, сміється їм в обличчя і своїми отруйними коментарями зводить потуги зобразити правосуддя до рівня театрального гротеску.

Ось прокурор із вимученою сльозою чогось пів години зачитує опис військових подвигів ветерана, після чого Навальний каже, що засідання скидається на сцену допиту у фашистській комендатурі через свідчення, які щойно пролунали, і просить у судді дозволу називати її "оберштурмбанфюрер".

Я, напевно, не бачив ще настільки наочного спростування заповіді Маккіавелі про те, що "страх підтримують погрозою покарання, якою знехтувати неможливо". Виявляється, можна. Людина, яка перемогла страх, стає вільною, красивою і дуже веселою.

Навальний сидить у в'язниці, але він вільніший за абсолютну більшість росіян, які нудяться в камерах-одиночках власного страху. Стратегія особистого прикладу, а не підленького маккіавелізму єдино правильна. Тільки так можна щось змінити в країні на краще.

Джерело: Андрей Лошак / Facebook