ГОРДОН
 
 
Андрій Піонтковський

Російський політолог, який живе у США

Влада РФ переконана, що якщо завдасть ядерного удару хоча б по одному європейському місту, Захід здригнеться і капітулює назавжди

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою

– Володимире Володимировичу, ви розумієте, що ми наблизилися до війни?

– Так, і ми у ній переможемо.

Кулеба у своїх публікаціях та телеінтерв'ю називав речі своїми іменами, викриваючи прибічників умиротворення агресора

Уже не актуально дискутувати на тему, чого ж саме добивається Путін від України та Заходу своїм багаторівневим розгалуженим шантажем, який розтягнувся на весь перший рік президентства Байдена. Він справді домагався: від України – капітуляції через її покірне приєднання до російського військово-терористичного плацдарму ОРДЛО; від США – тиску на Україну з метою примусити її до цієї капітуляції. І часом здавалося, що він просувається до поставленої мети, принаймні за другим напрямом. Щоразу під час особистого контакту з президентом США професійно підготовленому оперативнику вдавалося вичавити з об'єкта розроблення якесь позитивне бурмотіння щодо Minsk Agreements, яке кремлівські агенти впливу в оточенні Байдена майстерно розгортали потім у політичні формули.

Що зі свого боку викликало запекле неприйняття держсекретаря та міністра оборони США і таку саму реакцію більшості американського політикуму поза адміністрацією. Наприкінці битви за Україну всередині кабінету Байдена вирішальну роль відіграла українська дипломатія. Міністр закордонних справ Кулеба у своїх численних публікаціях та телеінтерв'ю називав речі своїми іменами, викриваючи прибічників умиротворення агресора.

Величезне враження справив у Вашингтоні його твіт "якщо Захід похитнеться..." від 30 грудня: If the West falters and chooses appeasement, we will still defend ourselves, our right to exist and choose our own future (Якщо Захід похитнеться та обере умиротворення, ми все одно будемо захищати себе, своє право на існування і власне майбутнє).

Слова Кулеби сприймали як парафраз знаменитої промови Черчилля епохи битви за Британію: We shall defend our island, whatever the cost may be, we shall never surrender (Ми захищатимемо наш острів, хай якою буде ціна, ми ніколи не здамося).

У Кремлі скеровували своїх найкращих бульдогів до Женеви та Брюсселя не на переговори про мир, а на битву за історичну інтерпретацію початку війни

Захід не похитнувся і відповів категоричним "ні" на хамський ультиматум Кремля.

Шантаж закінчився. Він провалився. У Кремлі це вже розуміли, скеровуючи своїх найкращих бульдогів до Женеви та Брюсселя не на переговори про мир, а на битву за історичну інтерпретацію початку війни. Так, проти України війна почалася давно. 20 лютого 2014 року. Але сьогодні, якщо хтось ще не почув, з усіх рябко-грушко-лавровських брифінгів та з усіх пропагандонських сатурналій доноситься один і той самий клич: "Не думайте, що це про Україну. Це взагалі не про Україну. Це про НАТО, про весь Захід. НАТО ми відсуватимемо від своїх кордонів на межі щонайменше 97-го року". Ці люди чекають лише письмового "ні" з Вашингтона, остаточного папірця, щоб формально оголосити війну НАТО. Війну, про яку вони стільки років (щонайменше із 2014 року) мріяли і яку планували у своїх бункерах.

За збігом обставин на чолі Росії (далеко не вперше) опинився персонаж, котрий переслідує абсурдну зовнішньополітичну мету, яка не тільки нічого спільного не має з гарантуванням безпеки країни, але й ставить під загрозу саме її існування.

Але жодна держава, жоден режим, жоден диктатор не піде на війну твердо переконаним, що він її програє. У вождя і його Генерального штабу має бути в голові якийсь стратегічний задум, реалізація якого в їхньому уявленні приведе до перемоги.

Спробуємо в цьому плані розібратися.

Отже, які ж інструменти, окрім своєї знаменитої "духовності", могла б використати для успішної конфронтації з блоком НАТО й анексії ("збирайте манатки і забирайтеся") країн, що до нього входять, держава, котра значно поступається НАТО за економічним розвитком, науково-технологічним рівнем, потенціалом конвенційних збройних сил?

Російське керівництво зробило "відкриття" у галузі ядерної стратегії. Доктрина взаємного гарантованого знищення, яка відкидає ядерну війну, не є універсальною. Навіть слабша як на конвенційному, так і на ядерному рівні сторона, орієнтована на зміну сформованого статус-кво, яка має переважну політичну волю до такої зміни, абсолютну байдужість до цінності людських життів (своїх і чужих громадян) і значну частку кримінального авантюризму, здатна домогтися серйозних зовнішньо-політичних результатів усього лише погрозою застосування або дуже обмеженим застосуванням ядерної зброї.

Адже ядерна стратегія – це не сухий математичний аналіз сценаріїв обміну ударами, а багато в чому драматичний психологічний поєдинок. Путінський порядок денний четвертої світової війни не ставить за мету знищення ненависних США, чого справді можна було б досягти сьогодні лише ціною взаємного самогубства під час повномасштабної ядерної війни.

Путінський порядок денний четвертої світової війни – розширення "русского мира", розпад блоку НАТО та реванш за поразку СРСР у холодній війні

Цей порядок денний поки що значно скромніший: максимальне розширення "русского мира", розпад блоку НАТО, дискредитація та приниження США як гаранта безпеки Заходу. Загалом це реванш за поразку СРСР у третій (холодній) світовій війні, як і Друга світова війна була для Німеччини спробою реваншу за поразку в Першій. Виходить столітня європейська війна у чотирьох актах з епілогом.

Навесні 2014 року я запропонував експертній спільноті один, який став із моєї легкої руки широко обговорюваним, можливий сценарій часів четвертої світової війни. У плані реалізації духопідйомної концепції збирання споконвічних російських земель, проголошеної історичною промовою Путіна, доведені до відчаю пасіонарні російськомовні жителі Нарви (Естонія), які мають унікальний генетичний код, проводять референдум про приєднання до "русского мира". Для організації їхнього вільного волевиявлення на територію Естонії вирушають для проведення своєї відпустки озброєні до зубів ввічливі "зелені чоловічки" зі знаками розрізнення або без них і діловито розставляють нові прикордонні стовпи. Якими будуть у цій ситуації дії агресивного блоку НАТО?

Згідно з головною статтею 5-ю статуту цієї організації, усі його держави – члени мають надати Естонії негайну військову підтримку.

Відмова союзників Естонії виконати свої зобов'язання стане подією епохального історичного значення: вона означатиме кінець НАТО, кінець США як світової держави та гаранта безпеки Заходу й абсолютне політичне домінування путінської Росії на всьому європейському континенті.

Проте відповідь на запитання, чи захищатиме НАТО Естонію у разі спроби її сусідського зґвалтування супер'ядерною державою, зовсім не очевидна. Тим більше якщо Путін заявить, що у разі загрози переважних конвенційних сил НАТО новим священним кордонам "русского мира" він буде змушений відповісти дуже обмеженим ядерним ударом: знищить, наприклад, кілька європейських міст. Саме до такої модифікації ядерної доктрини РФ ще із 2009 року наполегливо закликає головний ідеолог четвертої світової війни Патрушев-Рязанський.

Микола Платонович Патрушев – мій старий клієнт, хоча, найімовірніше, і не підозрює про це. Але двічі (2009-го та 2012 року) мені з колегами вдавалося зупинити цього ядерного ентузіаста хоча б на формальному доктринальному рівні. Він уже понад 10 років завзято домагається внесення в офіційну воєнну доктрину РФ положення про готовність РФ першою застосувати ядерну зброю в локальному (!) конфлікті і неодноразово публічно вихвалявся: "Скориговано умови використання ядерної зброї під час відбиття агресії із застосуванням звичайних засобів ураження не тільки у великомасштабній, а й у регіональній і навіть у локальній війні".

Ця історія підтверджує, що саме президент Російської федерації волейболу невтомно розробляв план перемоги над ненависним Заходом ще із 2009 року.

Путін глибоко зневажає канцлерів та прем'єрів великої Європи, готових послужити холуями на його газоколонках за жалюгідні €2 млн на рік

Путін давно спостерігає за своїми західними партнерами та глибоко зневажає їх. А як же ще ставитися до них, якщо канцлери та прем'єри великої Європи вишиковувалися в чергу послужити холуями на його газоколонках за жалюгідну винагороду в розмірі €2 млн на рік? Чи після того, як Путін разом з Асадом одним хімічним ударом розвели як лохів усіх західних лідерів, повністю підмінивши порядок денний сирійської кризи: із ката суннітської громади Асад миттєво перетворився в очах світової громадськості на респектабельного державного мужа, який займається шляхетною справою хімічного роззброєння.

Путін прорахував тоді Обаму з його фальшивими red lines і вважає, що прорахував і сьогодні своїх колишніх партнерів по "Великій вісімці". Він зважив їх і знайшов дуже легкими. Він переконаний, що переграє їх у потенційних воєнних конфліктах, які виникнуть на шляху розширення зони домінування та привілейованих інтересів "русского мира", який встає з колін, незважаючи на те, що РФ набагато поступається НАТО в галузі звичайних озброєнь і не перевершує США в ядерній сфері. Духом ми візьмемо. Духовністю своєю знаменитою і нахабством. "Как школьнику драться с отборной шпаной", яка до того ж ядерним брухтом підперезана і раптом щось трапиться – вона ним розмахує?

Він гратиме з ними не в ядерні шахи, а в ядерний покер, підвищуючи ставки, і вважає, що в критичний момент вони моргнуть і відступлять.

Поставлений клептократією напередодні XXI століття новий наглядач над Росією виявився потенційно небезпечнішим за Сталіна зими 1952-го і Хрущова осені 1962-го. Зокрема й тим, що пострадянська політична конструкція є примітивнішою, ніж комуністична. У ній немає жодної системи страхування проти загрозливої поведінки першої особи. Немає політбюро, яке здатне було критично схопити за руку товариша Хрущова або за горло самого товариша Сталіна.

Він небезпечний ще й тим, що, незважаючи на всі його понти, незважаючи на все його вихваляння, затіяний "добрим Гітлером" гібридний хрестовий похід "русского мира" проти Заходу замішаний на глибокому комплексі неповноцінності, на усвідомленні того, що ні в чому змістовному конкурувати із Заходом його режим органічно не здатний.

Путін відкрито заявляє Заходу: я збираюся виграти війну, бо готовий застосувати ядерну зброю, а ви – ні

Із жахливою достеменністю динаміку потенційного конфлікту показано у фільмі BBC WW3: Inside the War Room. Стримування не спрацьовує, і Москва у відповідь на підтримку Латвії конвенційними силами НАТО завдає обмеженого ядерного удару. Фільм унікальний тим, що ролі персонажів Inside the War Room виконують не актори, а добре відомі дипломати та експерти. Головні протагоністи  відомий путінферштейнер Sir Anthonу Brenton, колишній посол Великобританії у Москві, та його опонент Ian Bond, колишній посол у Латвії. Обидва дуже переконливі у відстоюванні своїх думок. Я добре знаю і того, й іншого і запевняю вас, що й у реальній ситуації, опинившись усередині War Room, вони пропонували б ті самі рішення.

Путін відкрито заявляє Заходу таке: я збираюся виграти у вас гібридну війну і поставити вас на коліна, незважаючи на те, що я поступаюся вам у всьому. Тому що я маю перед вами одну вирішальну перевагу: під час моєї агресії я готовий застосувати ядерну зброю, а ви для свого захисту – ні. Я готовий пожертвувати життям сотень тисяч, а може, і мільйонів людей, а ви  ні. Тому ви відступите й капітулюєте.

Він усе це вже сказав, і неодноразово. Але Захід, навіть почувши, і далі заколисував себе – можливо, це лише ображена риторика політика, котрий відчуває "веймарський комплекс", якого треба зрозуміти і розумними поступками через суверенітет його сусідів залучити до конструктивного обговорення справді найважливіших проблем безпеки людства, наприклад, боротьби з глобальним потеплінням.

Так Заходу було зручніше, бо йому дуже не хотілося робити серйозні висновки. Учора пані Нуланд розповіла, нарешті, місту та світу про 18 сценаріїв потенційного воєнного конфлікту.

Я аналізував не лише конкретні сценарії ймовірних воєнних дій, а насамперед ментальність Путіна, Патрушева та інших тоді ще невстановлених осіб, мотиви запланованих ними діянь. І читання "співрозмовників" на бенкетах всеблагих Венедиктова і Солов'я стало для мене приголомшливим досвідом. Я ніби почув героїв своїх публікацій, що ожили в реалі. Вони говорили про свої плани та геополітичні фантазми практично тими самими словами, якими я їх наділяв. Я навіть здригнувся, чи не породив я цих путіних і патрушевих своєю хворою уявою.

Обчислену на кінчику пера партію імперського реваншу вперше рельєфно і зримо в живих персонажах презентував місту та світу "співрозмовник" Венедиктов у своїй винятково цінній депеші з бенкетів всеблагих від 20 квітня 2019 року: "Усередині путінської бюрократії оформляється й міцніє політична партія, у якої є бачення сьогоднішнього дня і майбутнього Росії. Я її називаю мобілізаційна партія. Такі собі побєдоносцеви. Вона організаційно оформлюється й міцніє, і ми бачимо, як викидаються протуберанці її рішень і дій. Мені очевидно, що на чолі цієї політичної партії або її організаційного крила стоїть секретар Радбезу Микола Платонович Патрушев. До цієї партії входять Ігор Іванович Сєчин, Юрій Валентинович Ковальчук, Сергій Борисович Іванов".

Хто підсів на цей п'янкий геополітичний наркотик, хто вже "звільняв" Цхінвал, Севастополь, Алеппо, Донецьк, тому дуже важко з нього зіскочити

Ці люди не збираються ні вмирати, ні відмовлятися від скромної чарівності життя доларових мультимільярдерів, ні знищувати західну цивілізацію, спокусливі матеріальні плоди якої вони та їхні сини так жадібно й смачно поглинають.

Вони патологічно ненавидять Захід ненавистю нуворишів, які почуваються парвеню, незважаючи на всі свої замки, палаци, гареми, яхти, газові мережі та ядерні боєголовки. Не приймають їх у справжні буржуїни. Свята прагне душа. Приниження ненависних піндосів та їхніх посіпак, що оточують нас з усіх боків. І хто підсів на цей п'янкий геополітичний наркотик, хто вже "звільняв" Цхінвал, Севастополь, Алеппо, Донецьк, тому дуже важко зіскочити з нього.

І вони переконані, що для цього їм досить вплутатися в регіональне або навіть локальне воєнне зіткнення із Заходом і виграти лише один психологічний поєдинок, коли, жахнувшись їхнього ядерного шантажу або тим більше їхнього одного ядерного удару по європейському місту, Захід похитнеться і капітулює назавжди.

Кожен регіональний конфлікт, де з'являються російські військові, – від Сирії до Венесуели, від Лівії до Чаду, – Москва використовує політично насамперед для розв'язання одного виховного надзавдання – продемонструвати, що вона завжди буде готова піти на вищий рівень ескалації конфлікту, на більший ризик, на більші жертви, ніж Захід.

Із кожним роком рівень тривоги у депешах наших кротів на вершині російської влади зростав. Вони ніби поспішали попередити про майбутню катастрофу. Ось, наприклад, чудова замальовка геополітичних і навіть езотеричних настроїв вождів мобілізаційної партії від Валерія Солов'я: "Якщо раніше ми дивилися непевно, як крізь закопчене скло, то зараз усе чітко і прозоро. Я, на жаль, скажу, що ми готуємося до масштабного конфлікту Ми хотіли б, щоб він був швидкоплинним, але готуємося, мабуть, до масштабного. На мою думку, це очевидно. Стратегічна лінія, яку обрано, є предметом особистого переконання групи людей, які визначають російську політику, а не одного Володимира Володимировича. Це предмет їхнього особистого переконання, навіть, якщо хочете, віри. Вони впевнені, що дотримування цієї лінії приведе Росію та їх особисто до успіху, вони в цьому не сумніваються. У межах їхньої картини світу це глобальна гра, глобальна ставка. Росія зараз дістала унікальний шанс узяти реванш за загибель Радянського Союзу. Тобто можна переграти історію, до того ж одним кидком кісток, розумієте?"

Україна боротиметься навіть сама, так само, як Великобританія 1940-го

Розуміємо. Але чому свій фатальний кидок кісток ці чудові люди вирішили зробити саме сьогодні чи, точніше, завтра? На мою думку, із двох причин.

По-перше, винятково сприятливий, у їхньому уявленні, збіг низки зовнішньополітичних обставин: стійка тенденція ослаблення політичної волі Заходу, безпрецедентна репутаційна катастрофа США в Афганістані, роль домінантного самця, вдало закріплена Путіним в особистому спілкуванні з Байденом, різке загострення китайсько-американських відносин, абсолютне домінування теми пандемії у спектрі уваги світової громадської думки.

По-друге, найгостріші проблеми самого режиму: військово-політичний глухий кут в Україні, абсолютна недієздатність економічної моделі бандитського капіталізму, зростання невдоволення і роздратування глибинного народу. Класичний набір, який породжує запит на вже немалу переможну війну.

"Це колосальна спокуса, – веде далі наше джерело. – У групи еліти, яка ухвалює рішення, є групове внутрішнє переконання, що на неї покладено найвищу місію, до того ж містичного релігійного штибу, так, переграти світову історію – і мети Росії буде досягнуто малою ціною. У цьому сенсі вона дуже логічно, дуже послідовно і цілеспрямовано рухається до своєї мети, поки не наштовхнеться на непереборні перешкоди".

Зі свого боку назву три такі перешкоди.

1. Україна боротиметься навіть сама, так само, як Великобританія 1940-го.

2. Проукраїнська партія у США здобула перемогу над симпатизантами Кремля у Конгресі, адміністрації та громадській думці.

3. Пентагон розмістив нові ядерні боєголовки W76-2 малої потужності (5–7 кілотонн) для ракет Trident II на підводних човнах класу "Огайо", які вже регулярно виходять із ними на патрулювання з військово-морської бази на східному узбережжі США. Зроблено це якраз на випадок "застосування росіянами тактичної ядерної зброї в Європі". 19-й сценарій.

P.S. Щойно у вечірньому Соловйові пролунало риторичне запитання ведучого: "А хто вам сказав, що в ядерній війні не може бути переможця?" Після чого дуже буденно й позитивно було коротко викладено план неминучої перемоги Росії в обмеженій ядерній війні. Це була перша офіційна (з огляду на статус ведучого) презентація плану Путіна – Патрушева місту та світу.

Джерело: "Эхо Москвы"

Блог відображає виключно точку зору автора. Редакція не несе жодної відповідальності за зміст та достовірність матеріалів у цьому розділі.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 
 
 
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 

Свіжі блоги