+16 Київ
Український паспорт став символом причетності до великого світу, до сили, яка викликає захоплення, не співчуття.
Усе життя я провів у перельотах і протокольних зустрічах, бачив різне ставлення до нашої країни, зокрема й повне нерозуміння: "А де це?" Усі ми з вами стояли в довгих чергах allpassports поруч із чергою для Європейського союзу, яка просувалася втричі швидше.
Зараз паспорт із тризубцем на обкладинці – як диплом найелітнішої у світі школи, знак належності до нації, якою захоплена вся планета. Люди, яким я його показую, світлішають, підводять очі, усміхаються й кажуть лише слова поваги та підтримки.
Я народився на Кавказі, у єврейській сім'ї, виріс у строкатій від національностей та конфесій Одесі, навчався в Європі та Америці, пожив у різних країнах, роки, мабуть, провів у перельотах – і ніколи ще, ні 2004-го, ні 2014-го, не бачив такого захоплення. Завжди поважав космополітичність, багатокультурність вважав силою, а не слабкістю, у будь-якій точці світу приймав місцеві звичаї, а не насаджував свої.
Сьогодні страшною ціною порятунку мене, зокрема, від "націоналізму" Росія домоглася від мене, зокрема, абсолютно протилежного – ніколи я не був іще українцем настільки віддано й залізобетонно. Ніколи не пишався так своїм паспортом, завжди вважаючи, що пишатися треба досягненнями, а не національністю. Усе, тепер усе інакше.
Пишаюся тим, що живу в одній країні з мільйонами найхоробріших людей світу. І цього не змінити вже нікому й нічим.
Джерело: Андрей Ставницер / Facebook
