-1 Київ
За планами Росії, у цей час Україна мала би бути не більше, ніж територією, а український народ – не більше, ніж населенням, "вичищеним" і пригнобленим за допомогою окупаційного терору і актів геноциду. Таких, які відбувалися на звільнених цього року територіях, і ще далі тривають на територіях тимчасово окупованих.
Але ми є. Як держава, як нація і як народ.
Безумовно, це "ми – є" насамперед стоїть на плечах Збройних сил України і всіх інших наших захисників, яких не варто губити за абревіатурою "ЗСУ" – Національної гвардії, СБУ, прикордонників, розвідників і багатьох інших. Воно також стоїть на плечах цілої армії волонтерів – чи то на часткову, чи то на повну зайнятість.
Це – головні стовпи нашого нинішного "ми – є". Але, крім того, є і всі ті інші, які залишаються у цивільному тилу. Той же простий український народ.
Путін і його посіпаки розраховували, що залякають українців і ті вимагатимуть капітуляції – а українці вимагають перемоги. Вони розраховували, що в нас почнеться хаос і безлад – а українці підтримують порядок і продовжують працювати навіть під обстрілами. Вони розраховували, що в Україні вибухнуть протести і люди підуть одне проти одного – а українці демонструють неймовірну єдність і взаємопідтримку.
І саме тому ми – є. Саме тому ми досі маємо свою власну державу, а значить – свої можливості і право на те, щоб жити так, як ми хочемо, а не так, як нам диктуватимуть окупанти і терористи. Мати свій дім, у якому все залежатиме від нас. Це, зрештою, і називається "незалежністю".
Це "ми – є", звісно, дається нам дуже дорогою ціною. Але воно саме по собі є безцінне. І тому моя головна надія на наступний рік, що ми його остаточно відіб’ємо, захистимо і збережемо. Пам’ятаючи про те, як тяжко воно нам далося, – і безмежно цінуючи безцінне.
Для цього нам треба просто продовжувати проявляти те, що у нас є найкращого, – взаємодопомогу, взаємопідтримку і співчуття. Це той клей, який перетворює мільйони окремих український "я" на "ми".
І ми – будемо.
