+2 Київ
– Та спаліть їх, – сказали нам, коли ми показали "здачу" від перебраної частини бібліотеки. Лише частини.
– Погана практика – палити книги, – відповіла я.
Хтось згодився, хтось – ні. Власне, кожен обирає сам, яким чином він розлучається з гирями минулого на своїх ногах. "Страшний Крокозавр і його діти" – так називалася книжка, яку порадила мені прочитати мама. Мама завжди радила класні книжки. Я прочитала "Крокозавра". Книжка була класна.
– А де ти її купила, ти ж у город не їздила? – спитала я.
Мама помовчала. Мама зважила відповідь, я насторожилася. Коли мама так зважувала відповідь, це означало, що все непросто.
– Я принесла її з бібліотеки, – сказала мама.
– А коли повернути? – спитала я.
– Ніколи, – відповіла мама. – Книги цього письменника треба вилучити з бібліотеки і спалити.
Я здивувалася. Я навіть не зрозуміла. Палити книги – це як? Це за що?
– Письменник виїхав до Ізраїлю, – ще трохи помовчавши, пояснила мама. – Вважається зрадником нашої країни. Тому всі книги вилучаються.
Так я взнала про щорічний наказ і список у ньому. Книг, які треба вилучити з бібліотеки й спалити. Палили на задньому дворі школи. Деякі книжки не палили, бо мама вилучала їх і приносила додому. Діло було в Радянському Союзі. В одній окремо взятій сім’ї, де не дозволялося палити книги.
...Розумієте, у чому річ, Росія не просто так цілить по друкарнях. Це відповідь на наш перегляд ставлення до радянської та російської літератури. Це чітка відповідь. Це чіткий посил.
Росія палить наше слово, не шкодуючи прицільного обстрілу в мільйони їхніх грошей кожен. Так от. А ви книги не паліть. Не паліть книги. Книги не паліть.
Навіть коли це "майн-кампф-йосипа-ілліча-брежнєва". Це книга. Книга – це символ. Будь-яка. Вогнище із книг буде рознесене шпальтами, і пофіг фотографіям, які там книги горять, можливо, навіть ті, які притиснути сильніше – і кров зацебенить із них потоками.
Не можна палити книги. А от на макулатуру книги здавати можна. А от на макулатуру книги здавати треба. І ми здали.
Власне, ми віддали цю макулатуру школі. Нехай діти здадуть, нехай направлять виручені кошти на фронт. Тільки кілька разів я попередила, що цю отруту не можна дозволяти розкривати. Нехай якою завгодно красивою буде та палітурка. Але перевірено – отрута.
На макулатуру. На переплавку. Виручені гроші – фронту. А вогнища із книг не робіть. Надто поганий прецедент. Доведено Росією, палієм книг. А ми ж не Росія...
Джерело: Diana Makarova / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
