-1 Київ
Сумна новина прийшла із Тбілісі. На 85-му році життя помер Вахтанг Костянтинович Кікабідзе.
Вахтанг Костянтинович, легендарний Буба, для мене не лише друг, людина, з якою стільки років минуло разом, а ще й ціла епоха. Дитинство і юність і всі наступні роки він так чи інакше, зримо чи незримо був у моєму житті. Та й у житті стількох поколінь.
Вахтанг Костянтинович – найдобрішої душі людина, чудовий, неповторний, легкий, іскристий талантом. Який, здавалося, хотів обійняти цілий світ. Погляд – добрий, уважний, глибокий, який, здавалося, пронизує тебе наскрізь. Я завжди відчував, що він знає все і про всіх, знає, що було, є і буде.
Я всім раджу – ще раз подивіться, вже іншими очима, фільм "Міміно". Це фільм про те, що більше ніколи не повториться. Про втрачені стосунки, ніжність, дружбу і світлі почуття.
Вахтанг Костянтинович був справжнім чоловіком, він завжди дотримував слова. Він завжди дотримувався правила: справедливість і правда мають тріумфувати. Коли 2008 року Росія напала на Грузію, у нього якраз був 70-річний ювілей, йому в РФ мали вручити орден Дружби. Вахтанг Костянтинович відмовився від цього ордена і сказав, що ноги його не буде в Росії, яка напала на його країну і відібрала в неї території. Він сказав і зробив це. Хоча до 2008 року він заробляв у Росії гроші. Його щасливі були бачити в будь-якому російському місті, на його концертах і виступах повні зали були завжди. А в Грузії – ну що тоді можна було заробити? Але він сказав, що не поїде до Росії, – і відтоді ніколи не їздив до цієї країни. Він уже тоді розумів, що це країна, у якій зароджується фашизм.
Вахтанг Костянтинович дуже любив Україну, багато нею їздив. Він із теплотою ставився до українського народу. І коли розпочалася війна, ми зідзвонилися буквально в перші дні. І в інтерв'ю він обурювався цьому російському нахабству, агресії та брехні. І вже тоді, в перші дні, він сказав: "Україна однаково переможе".
Коли посадили у в'язницю Михайла Саакашвілі, Вахтанг Костянтинович виступав на його підтримку і вимагав його звільнити. Він приїхав у Києв до президента Зеленського із проханням зробити все, щоб звільнити Саакашвілі. Хоча йому вже було важко літати, постійно був на діалізі нирок. Але він вважав за свій обов'язок підтримати Саакашвілі.
Вахтанг Костянтинович розповідав мені, що його батько 1942 року загинув під Керчю, захищаючи Україну. І ось на початку 2000-х після нашого інтерв'ю, в якому він розповідав про батька, мені надійшов лист від директорки краєзнавчого музею Керчі. Вона написала, що їй удалося розшукати архівні документи. Батько Вахтанга Костянтиновича не загинув під Керчю. Він привів роту радянських солдатів до німців – вони здалися в полон. І, мабуть, він працював із німцями. Я скерував до Керчі довірену людину по теку з документами. Коли приїхав Вахтанг Костянтинович, я йому розповів цю історію і запитав, чи хоче він подивитися документи. Він відповів, що здогадувався і хоче подивитися.
Наступного дня я приїхав до нього в готель із текою. Він дивився і плакав. Його батька призвали восени 1941 року. Були зведення НКВС, що він привів свою роту до німців, змусив їх здатися в полон, а сам працює з німцями.
І тут Вахтанг Костянтинович мені розповідає, що, коли він уперше поїхав на гастролі за кордон, йому дуже погрожували відповідні органи – щоб не спілкувався там з іноземцями. І ось він опинився в Канаді, до нього підходить літній грузин і запитує: "Ти хочеш побачитися зі своїм батьком?" Це були, мабуть, 70-ті роки. Кікабідзе злякався, він і його мати завжди розуміли, що батько живий. І він відповів: "Ні". Коли мати померла, Вахтанг Костянтинович поклав їй у труну фотографію батька.
Кікабідзе сказав мені: "Я практично впевнений, що батько був глибоко впровадженим розвідником. Не відкидаю, що він привів роту солдатів, щоб продемонструвати, ніби хоче працювати на німців". Хоча є й інші версії – оскільки батько дуже погано бачив. Але той факт, що військкомат призначив матері підвищену пенсію, свідчить про те, що там знали – батько був розвідником і працював на СРСР. І в ті роки ні в Кікабідзе, ні в його матері проблем не було. Якби батько справді був ворогом народу, то проблеми, звісно ж, були б. Вахтанг Костянтинович писав запити до Служби зовнішньої розвідки, але вони йому сказали, що за їхньою лінією жодних даних немає.
…Мені дуже шкода, що він помер. Я розумів, що, мабуть, до цього йде – і вік, і хвороба. Але, як завжди, такі речі відбуваються несподівано, коли на них не чекаєш. Щастя, що ця людина була в моєму житті. Може, тому я такий щасливий – що такі люди є і були поряд. Безмірно шкода – це величезне горе.
На початку 80-х, коли Вахтанг Костянтинович був у зеніті слави, вночі йому подзвонили у двері. Він заспаний відчиняє – там жінка похилого віку. Запитує: "Ти Кікабідзе? Поїхали, він на тебе чекає". На запитання: "Хто?" – вона відповіла: "Чоловік, на тебе чекає, помирає. Таксі біля входу". Він одягнувся, сів у таксі, приїхали в дуже старенький будиночок у старому Тбілісі, лежить чоловік обличчям до стіни. Вахтанг Костянтинович каже: "Гамарджоба". Той повернувся: "Приїхав? Тепер і помирати можна". Відвернувся до стіни і помер. Ось хто б так уночі поїхав до людини при смерті? У цьому був весь Вахтанг Костянтинович. Світла йому пам'ять.
Джерело: В гостях у Гордона / YouTube
