Дмитро Горєвой
ДМИТРО ГОРЄВОЙ

Релігієзнавець

Всі матеріали автора
Всі матеріали автора

Критикуючи положення томосу, Філарет повторює російські темники. І заради чого? Щоб самому очолити церкву?

Для почесного патріарха Православної церкви України Філарета визнання ПЦУ іншими церквами відійшло на другий план, поступившись амбіціям і жадобі до влади, вважає релігієзнавець Дмитро Горєвой.

Критикуючи положення томосу, Філарет повторює російські темники.

У своєму інтерв'ю владика Філарет розкритикував томос про автокефалію української церкви. Його претензії зводяться до трьох пунктів:

  • юрисдикція ПЦУ лише на території України і перехід закордонних парафій під керівництво Константинополя;
  • отримання мира від Вселенського патріархату, а не самостійне його варіння;
  • вирішення начебто всіх конфліктів Константинополем.

Це все нагадує ті темники, які розповсюджувала РПЦ та її прихильники в Україні. Вони критикували саме ці пункти, намагаючись довести, що, мовляв, "автокефалія не така". Експертне середовище неодноразово спростовувало подібні заяви, однак повторю основні аргументи ще раз.

1. Автокефалія надається певній географічній території. Так було в усі часи, саме такий принцип фігурує у канонічному праві Православної церкви. Більше того, навіть територія Московського патріархату чітко окреслювалася і до неї, до речі, не входила не тільки Україна, Білорусь чи Молдова, але і Смоленськ, Курськ чи Брянськ.

Ба більше, у нас все-таки лишається "лазєйка" для утримання наших закордонних парафій шляхом надання їм або ставропігійного статусу, або статусу подвір'я. Тобто визнання їх нашими церковно-дипломатичними установами чи представництвами. Це можна зробити, проводячи дипломатичну роботу на церковному рівні. І гучні заяви Філарета якраз-таки можуть негативно відобразитися на цьому процесі.

Та все одно обмеженість юрисдикції тільки територією країни не применшує автокефальний статус. Наприклад, елладська, кіпрська та чехословацька церкви не мають закордонних парафій, а діаспори греків, кіпріотів, чехів чи словаків підпорядковуються саме Вселенському патріархату. Це, до речі, передбачено канонами – 4 правилом першого Вселенського собору та 28 правилом четвертого собору.

2. Так само, як діаспора, так і питання мира не є ознакою автокефалії. Миро може варити як предстоятель автокефальної церкви, так і очільник якоїсь митрополії. Наприклад, до анексії Київської митрополії Московським патріархатом, коли та перебувала у складі Константинополя, вона самостійно, через віддаленість, варила миро. Однак це не є ознакою підкорення чи залежності. Наприклад, давній повністю незалежний автокефальний Єрусалимський патріархат так само отримує миро від Константинополя. Загалом, наразі, крім української, ще дев'ять церков отримують миро від Константинополя, серед яких три патріархати.

Більше того, коли Вселенський патріархат видав томос про автокефалію румунської церкви в 1878 році, прописав там норму про отримання мира саме від Константинополя. Однак румуни порушили цю норму, і томос було відкликано.

3. Філарет стверджує, що всі конфліктні ситуації щодо ПЦУ вирішує Константинополь. Однак це не так. Конфліктні ситуації вирішує архієрейський собор, це передбачено статутом (розділ 4). Константинополь є вищою апеляційною інстанцією. Тобто до нього можна звернутися із оскарженням рішення. Більше того, це прямо передбачено канонами – 9-те і 17-те правила шостого вселенського собору. Однак це не означає, що Константинополь вирішуватиме всі конфлікти в нашій церкві без нас. До речі, ці правила розповсюджуються на всі автокефальні церкви. Подібні норми є не тільки в українському, але й у польському, албанському і чехословацькому томосах.

Урешті-решт, Україна має повноцінну автокефалію, що підтверджується тим, що ми самостійно обираємо свого предстоятеля, без затвердження чи благословення інших церков – лише повідомляємо про обрання. Рішення наших соборів і синодів не затверджуються іншими церквами. Наша церква – у диптиху. Усе решта – формальності, чи буде це миро, чи патріарший статус.

Почесний патріарх Православної церкви України Філарет де-факто повторює російські темники з критикою нашої автокефалії. І заради чого? Щоби самому очолити церкву? Виходить, що для героя України важливіше не місце української церкви у світі, а виключно своє місце в українській церкві, незалежно від того, буде вона визнана іншими чи ні. Роки перебування у канонічній ізоляції, схоже, дали своє, і визнання та співпричетність з іншими церквами у пріоритетах відійшли на другий план, поступившись амбіціям та жадобі до влади.

Джерело: Dmytro Horyevoy / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора

Блог відображає винятково думку автора. Редакція не відповідає за зміст і достовірність матеріалів у цьому розділі.
Як читати "ГОРДОН" на тимчасово окупованих територіях Читати