-1 Київ
Зараз три основні складнощі. Гроші, щоб купувати необхідне фронту. Саме ці необхідні речі (бо, як правило, те, що треба, на полицях у магазинах не лежить). І час. Між збором грошей та закупкою. І от часовий лаг від збору та закупки – то неприпустима розкіш.
Тому вже доволі давно не проводимо зборів на щось конкретне. Бо зараз у розряд повсякденних витратних матеріалів увійшли речі, які коштують тисячі доларів. Це й "мавіки", які втрачають кожного дня, і автівки, які все більше і більше потребують відновлення, і багато іншого. А всі закупівлі, які несуть якусь медійну складову, – то з вірогідністю 99,9 дуже довгий період. Бо всі відомі якісні виробники технічно складних виробів, які використовуються на війні, "забиті" на тижні та місяці вперед.
А все, що тут і зразу, то є за дурний кошт, і з "нечуваними ТТХ", і "в нас 100 500 відгуків від бійців", скоріше за все, – то шарлатанство. Бо в нас зараз розквітає БПЛА-шарлатанство й шарлатанство в радіоелектроніці, коли люди з освітою, але без досвіду в галузі вирішили, що вони дофіга інженери і що, крім них, ніхто не зміг роками додуматися до очевидних речей. І впарюються за шалені кошти волонтерам рішення, які працюють на затишних лампових летовищах, але ні на що не здатні на лінії фронту.
Ми не можемо собі дозволити таку розкіш, бо все, що передаємо в підрозділи, або самі використовуємо в бойових умовах, або випробовуємо на фронті. І, як показала практика, дуже багато потребує доробок. Не кажучи вже про те, що РФ непогано працює по адаптації та доробці засобів РЕБ і РЕР. Тому на робочі та ефективні моделі ударних дронів вже приходиться робити апгрейди вартістю по пів базової комплектації. Бо з кожним місяцем росіяни все більше адаптують свої системи під реалії. Подобається чи ні, але вони потужні в цьому питанні.
Про час, якого не вистачає, навіть казати не буду. Одні підрозділи виходять на відновлення, інші заходять у пекло бити чортів. Усе це потребує рішень зараз на зараз, щоб питання закривалося за години. Особливо по коптерах та автівках. Проблема останньої милі нікуди не поділася. І там звичайні речі рятують життя.
А ще організуємо навчання сержантів і трошки виконуємо роботу в інтересах піхоти та арти в небі. І в нас настільки дофіга витрат на речі не пафосні, що навіть говорити про таке якось незручно. Наприклад, у нас зараз на навчанні майже пів сотні сержантів та інструкторів живуть у приміщенні, яке вибили військові в держави. Але опалення житлових приміщень та допоміжних приміщень – волонтерськими конвекторами. І всі витратні матеріали – це також волонтерська допомога. Це важливо чи ні? Зараз на базі одного з підрозділів буде створюватися пара навчальних організмів. Бо воювати будемо ще довго. І воювати все більше й більше прийдеться не новітнім технологіям, а піхоті. Бо росіяни перейшли до тактики, яку вони практикували в кожній війні і яку вони вміють краще за всіх. Завалювати трупами, поки не скінчаться набої в захисників.
Крім відновлення підрозділів, які воювали з перших днів вторгнення, формуються нові підрозділи. І від навченості піхоти та молодших командирів буде залежати, як будуть іти справи на фронті. Зараз стараємося приділяти увагу під час бойової підготовки всім дрібним речам, які вважаються несуттєвими, але можуть паралізувати діяльність цілого підрозділу. Наприклад, банальне поводження зі зв'язком. Ті, хто мали справу з необстріляними бійцями, знають, як часто під час першого контакту на адреналіні один боєць може зажати клавішу або тангету на рації і просто покласти ефір всьому підрозділу. Або коли, крім істерики одного, ніхто нічого не чує. Про перехід/перемикання на резервні або заплановані канали взагалі мовчу. То завжди квести та купа матюків. Тому стараємося такі дрібниці обкатувати ще на початку навчання. Щоб люди не просто чули, а руками вміли робити все, що їм треба робити в бою. Бо теорія, яку дають на навчанні в бойових умовах стресу, відрізняється від практики.
І, на жаль, це теж лягає на наші плечі. Закупили дві сотні аналогових тренувальних рацій, щоб кожен боєць умів користуватися. І десяток телевізорів для навчання. Біноклі для навчальних занять, бо приходять бійці, які не знають значення слова "спостерігати". Бо держава зараз не може забезпечити всім необхідним підрозділ для війни, не те що для навчання.
Так буває. Це війна. Війна з ворогом, який переважає нас по ресурсах. Навіть якщо ці ресурси примітивні. І перемога буде не швидкою та важкою. Тому нам треба кожного дня готуватися для того, щоб замінити людей, які виграють нам час в окопах, часто ціною свого життя. Зараз дуже важко на сході. І боюся, що легше не стане в короткій перспективі. Навпаки, може бути ще кілька напрямків, де ворог активізується. Тому робимо, що можемо. Бо, крім як вистояти та перемогти, іншого вибору в нас немає.
Джерело: Роман Доник / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
