+17 Київ
Тривалий час українська влада не могла визначитися щодо правової кваліфікації конфлікту на сході.
Днями Донецька обласна прокуратура розповсюдила повідомлення про засудження мешканця Маріуполя за участь у терористичній організації, порушення законів та звичаїв війни, а саме за жорстоке поводження з військовополоненим та цивільним населенням. Прокурорами в суді доведено, що із червня 2014-го до січня 2015 року правопорушник, перебуваючи у Горлівці, приймав участь у терористичній організації "ДНР". Обвинувачення використало ч. 1 ст. 258-3, ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу.
В обвинуваченні одночасно йдеться і про участь у терористичній організації (ст. 258 КК), і про воєнні злочини (ст. 438 КК). Ця подія звертає увагу на те, що навіть у правоохоронних органах України та в судовій системі досі не утвердився єдиний підхід до кваліфікації подій на сході України.
Зараз органи державної влади та перші особи нашої держави стверджують, що конфлікт на сході є агресією та окупацією з боку РФ. Саме так кваліфікував цей конфлікт і департамент із нагляду за розслідуванням злочинів в умовах збройного конфлікту Офісу генерального прокурора України. Навіть Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду вже визнав, що у конфлікті на сході присутня міжнародна складова (тобто агресія з боку РФ), хоча ця міжнародна установа поки що трактує конфлікт на сході України як міжнародний та неміжнародний. Свою доповідь про стан збройних конфліктів МКС робить щорічно і може змінити кваліфікацію подій на сході України на міжнародний конфлікт, але тільки в тому разі, якщо українська сторона надасть достатні та незаперечні докази цього.
Але тривалий час українська влада не могла визначитися щодо правової кваліфікації конфлікту на сході. Трапляється, що різним особам за один і той самий склад злочину інкримінуються різні обвинувачення (то державна зрада, то участь у терористичній організації, то участь у незаконних збройних формуваннях, то воєнні злочини). У відповідь на події на сході України 13 квітня 2014 року рішенням Ради національної безпеки і оборони України було запроваджено режим антитерористичної операції на певних територіях Донецької та Луганської областей. У цьому статусі операція тривала понад чотири роки.
У назві другої заяви "Про визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду" від 4 лютого 2015 року Верховною Радою України стверджується скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів керівниками організацій "Л/ДНР", проте самі ці організації названо терористичними. У 2017 році Україна звернулася до Міжнародного суду ООН проти Російської Федерації щодо порушень, вчинених на її території. Україна стверджує, що Росія порушує конвенцію про боротьбу з фінансуванням тероризму, зокрема надає зброю та інші види допомоги незаконним збройним формуванням, які вчинили низку актів тероризму на території України. МЗС пояснило, що надання озброєння бойовикам на Донбасі призвело до: збиття літака рейсу MH17 "Малайзійських авіаліній", обстрілів житлових районів Маріуполя та Краматорська, знищення пасажирського автобуса неподалік від Волновахи, а також вибуху під час мирного зібрання в Харкові.
Лише у 2018 році Верховна Рада ухвалила закон України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях". У тексті цього закону вперше до подій на сході України застосовано поняття "окупація". Режим окупації фактично констатується через твердження про "збройну агресію Російської Федерації" та здійснення "загального ефективного контролю над територією". У подальшому ця кваліфікація почала здійснюватися й у межах кримінальних проваджень. Дотепер існувало загалом чотири судові вироки за ст. 438 КК (порушення законів і звичаїв війни).
Істотна відмінність між тероризмом та міжнародним збройним конфліктом у міжнародному праві полягає в тому, що суб’єктом тероризму не є держава. Інша держава не може нести відповідальність за тероризм. Отже, тероризм – це предмет регулювання національного законодавства. Інша держава може нести відповідальність лише за тяжкі міжнародні злочини, вчинені в ході міжнародного збройного конфлікту, як його визначає Римський статут Міжнародного кримінального суду. Кваліфікація "тероризм" указує на те, що наявний збройний конфлікт, у ході якого здійснено злочин тероризму, є неміжнародним.
Більше того, дотепер на рівні міжнародного права так і не затверджено ані єдиної узгодженої дефініції тероризму та терористичного акту, ані можливої відповідальності. Не дивлячись на те, що Рада Безпеки ООН розцінює терористичні акти як загрозу міжнародному миру та безпеці, вони не включені до переліку найтяжчих міжнародних злочинів, куди входить геноцид, воєнні злочини, злочини проти людяності та злочин агресії. Тому і притягнення осіб до відповідальності за вчинення терористичних актів повністю покладається на національні системи правосуддя.
Щодо встановлення наявності режиму окупації Міжнародний кримінальний суд застосовує такі критерії: захоплення армією іноземної держави певної території без згоди національного уряду, який діє на цій території; легітимний уряд не має ефективного контролю над цією територією та не може функціонувати належним чином; іноземні сили мають змогу контролювати територію або частини території. Якщо ситуація відповідає всім трьом критеріям, є підстави вважати, що факт окупації має місце. Щодо режиму окупації через третіх осіб, наприклад, незаконних збройних формувань (occupation by proxy), необхідно довести на додаток до трьох критеріїв, що територія контролюється недержавними збройними формуваннями, які знаходяться під загальним контролем держави-агресора.
Для України доведення на міжнародному рівні агресії та окупації з боку РФ на сході України дасть змогу визначити Росію як державу, котра несе відповідальність за злочини, вчинені в ході цього конфлікту, та несе відповідальність за шкоду, заподіяну в ході цього конфлікту.
Якщо злочини, скоєні на сході України, кваліфікуватимуться українською владою як тероризм, це зменшить шанси на міжнародне правове визнання російської агресії та окупації на сході України.
Аби довести факт агресії та окупації у Донецькій та Луганській областях, Україна має демонструвати єдиний підхід до кваліфікації злочинів, що вчинені там. Зокрема, засудження за тероризм створює плутанину для міжнародних установ правосуддя, а також дає російській стороні аргументи заперечувати окупацію й агресію. Мовляв, самі ж органи української влади не визнають конфлікту на сході України агресією та окупацією, а вважають його лише актами тероризму. Вирок за статтею про тероризм для РФ є приблизно тим же самим, що й нещодавній вирок суду в Ростові-на-Дону за обвинуваченням російського громадянина у корупції, в якому фіксувалася присутність російських військ на території Донецької області. Не дивно, що цей вирок швидко зник із вебсайта Ростовського суду РФ.
Для доведення міжнародного статусу конфлікту на сході України українські органи державної влади мають дотримуватися єдиної та обов’язково точної кваліфікації в термінах міжнародного права. Насамперед, дії самопроголошених "Л/ДНР" мають оцінюватися на предмет наявності складів воєнних злочинів із точки зору ст. 438 Кримінального кодексу України (а також положень законопроєкту №2689 (коли його буде підписано і він стане чинним законом).
Потрібно вести подальший збір доказів агресії та окупації, що й робив департамент нагляду за розслідуванням злочинів, здійснених під час збройного конфлікту. Нарешті, парламент має ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду. Адже це дасть Україні право голосу, голосування та фінансування діяльності МКС. Наразі МКС не переходить до повноцінного розслідування злочинів у Криму і на сході України, серед іншого, через завантаженість та обмеження свого ресурсу.
Джерело: LIGA.net
