+2 Київ
Сьогодні день народження воєнного злочинця, російського диктатора Володимира Путіна. Того, якого у Росії називають "лідером нації", "збирачем земель" або "рятівником Росії". Водночас, що довше він править, то очевидніше: перед нами не державний діяч, а символ деградації величезної за територією країни, приклад того, як до вершин влади можна дістатися не завдяки таланту, а завдяки морально-етичним обмежувачам.
Ось уже чверть сторіччя Росія в режимі однієї людини – позбавленої будь-яких видатних здібностей, але наділеної патологічним інстинктом самозбереження. Його влада будується не на харизмі, не на інтелекті, не на економічних успіхах, а на страхові, пропаганді й готовності знищувати все, що нагадує про свободу і загрожує його правлінню.
Путін – приклад того, як на саму вершину політичного Олімпу найбільшої за територією країни примудрилася піднятися людина абсолютно посередня. Він не реформатор, не стратег, не мислитель. Його словник – набір кліше, його світогляд – суміш радянської образи й імперських комплексів.
Усе це давно стало цілком очевидним. І це не просто брак університетських знань – це світоглядна порожнеча, що оголюється щоразу, коли він бере слово. Його публічні виступи давно перетворилися на потік абсурду, де сусідять вигадані цитати, неправдиві факти й відверті фантазії.
Він здатен упевнено розмірковувати про стародавню історію України, не маючи жодного уявлення про неї; він намагається переписати Другу світову війну, не знайшовши часу навіть звірити дати й факти. Коментувати це серйозно вже ніяково. Навіть ті, хто в Росії досі його підтримує, внутрішньо розуміють, що перед ними людина, яка давно перестала володіти реальністю. Він живе у своїх міфах, де Росія завжди "встає з колін", а світ – вічний ворог.
Свіжий приклад його спотвореної свідомості – заява, зроблена 2 жовтня на пленарній сесії дискусійного клубу "Валдай". Там Путін сказав, що Польща перед Другою світовою війною даремно не погодилася на пропозицію нацистської Німеччини поступитися частиною територій.
"Польща наробила дуже багато помилок перед Другою світовою війною, адже Німеччина пропонувала їм мирно вирішити питання щодо Данцига і Данцизького коридору. Польське керівництво того часу категорично відмовилося, і зрештою Польща стала першою жертвою нацистської агресії", – виголосив він.
Ця фраза – не просто брехня. Це спроба виправдати Гітлера й перекласти відповідальність за початок Другої світової війни на жертву. По суті, Путін каже те саме, що говорили геббельсівські газети 1939 року: Польща "сама винна". Так само він сьогодні каже, що Україна "сама винна" в тому, що на неї напала Росія.
Ця риторика – пряме дзеркало нацизму. Путін не лише зрівнює свою країну з гітлерівською Німеччиною, а й робить це свідомо. Він, можливо, не вважає себе Гітлером, але діє за тими самими принципами: спотворена історія, культ сили, ненависть до свободи, віра у власну місію.
Парадокс у тому, що разом зі світом Путін принизив і власну країну. Росія, яка претендує на "велику культуру", перетворилася при ньому на символ ізоляції, насильства й брехні. Сьогодні у багатьох країнах ставлять собі закономірне запитання: якою є цінність творів Пушкіна, Толстого, Чайковського, якщо народ, вихований на них, схвалює вбивства, депортації й бомбардування мирних міст України? Що це за культура, якщо вона народжує не гуманізм, а зневагу до людського життя?
І особисто я радий, що багато хто з моїх улюблених радянських акторів – Євстигнєєв, Висоцький, Гафт, Гердт, Кваша, Філатов – не дожили до цих часів. Тому що їм довелося б робити болісний вибір: бути чесними й стати "іноагентами" або зрадити себе і перетворитися на офіційних лицедіїв режиму. Вони пішли, зберігши честь і пам'ять. А нинішні "народні артисти" путінської Росії беруть участь у концертах для окупантів і записують привітання вбивцям. Така реальність, яку створив у Росії сьогоднішній її правитель.
Водночас Путін зневажає і тих, хто поряд із ним. Він ставиться до свого оточення з тим самим холодним цинізмом, з яким поводиться з усією країною. Досить згадати засідання Ради безпеки за кілька днів до початку повномасштабного вторгнення в Україну. Тоді перед очима мільйонів він публічно принизив главу Служби зовнішньої розвідки Сергія Наришкіна, змусивши того белькотіти щось незрозуміле, червоніти й плутатися в словах.
Путін тоді насолоджувався своєю роллю господаря, а інші – своїм рабством. Цей епізод залишиться в новітній історії Росії як символ того, як страх знищує людську гідність. Адже ніхто з присутніх не знайшов у собі мужності просто встати й піти.
Але приниження не обмежується кремлівськими кабінетами. Воно поширилося на весь народ, на десятки мільйонів, які мовчать. Вони не лише мовчать – вони беруть участь. Вони пишуть наклепи, збирають посилки на фронт, підтримують "спецоперацію", виправдовують убивства дітей словами про захист від НАТО.
Коли майбутні покоління росіян згадуватимуть ці роки, вони відчуватимуть сором і зневагу до своїх батьків. Як сьогодні згадують тих, хто мовчав 1937-го чи марширував 1941-го під свастиками. Росіяни майбутнього переписуватимуть підручники, виправдовуватимуться, шукатимуть "об'єктивні причини". Але нічого вже не допоможе: історія запам'ятає цей період як час ганьби й морального розпаду.
За 25 років Путін перетворив свою країну, що має колосальні природні ресурси й інтелектуальний потенціал, на сировинний придаток Китаю. У державу, де єдине джерело валюти – нафта, газ і війна. Економіка деградує, технології йдуть, а молоді й освічені тікають із країни мільйонами.
Росія перестала бути суб'єктом світової політики – вона стала об'єктом. І навіть її союзники дивляться на неї з обережністю, розуміючи, що поруч стоїть звір, він хоч і небезпечний, але помирає. І сьогодні, коли Путіну писатимуть привітання, влаштовуватимуть концерти й випускатимуть у небо феєрверки – десь на українській землі знову лунатимуть вибухи. І лише це буде тим справжнім "салютом", який цінує Володимир Путін.
Джерело: "ГОРДОН"
