+10 Київ
Ситуація щодо Сирії критична.
Загибель стількох турецьких солдатів не може минути безслідно. Це означає, що Ердогану треба якось відповідати, і простими рапортами про тисячі "нейтралізованих" сирійських солдатів уже не обійдешся.
Ситуація вкрай напружена. З одного боку, масштабна воєнна операція Туреччини проти сирійської армії в Сирії, імовірно, на якийсь час здобуде кредит народної довіри та одобрямс із погляду "моральної переваги" позиції Туреччини щодо ситуації в Сирії, якій усі поки що вірять.
З іншого боку, затягування конфлікту і зростання жертв у геометричній прогресії може швидко змінити тріумфально-патріотичний настрій почуттям безладу і невизначеності в самій Туреччині.
Крім того, сотні турецьких солдатів перебувають в оточенні на своїх спостережних постах навколо провінції Ідліб на територіях, що нині підконтрольні Асаду.
Їх масове вбивство, звичайно, було б уже 80-м левелом hard-ball game з боку Дамаска, але якщо його заженуть у тісний кут і поставлять питання щодо виживання політичного режиму, то тут усі засоби прийнятні.
Асаду втрачати нічого. Сирійські війська на своїй землі. Вони розуміють, за що стоять і за що вмирають. Вони сповнені ненависті до турків і готові стояти до останнього. Генералітет налаштований рішуче (навіть якщо переоцінює свої сили).
До того ж позиція самої Туреччини щодо Ідліба надто розмита і неоднозначна, як із міжнародно-правового, так і з політичного погляду.
По-перше, турецькі військові не мають жодного права перебувати в Ідлібі й узагалі в Сирії. Згідно з міжнародним законодавством, вони є окупантами. Це ускладнює питання втягування в конфлікт країн НАТО, які не бажають лізти в ідлібське болото.
По-друге, хай що б говорила турецька влада, у лавах протурецьких сил воюють також і відверті екстремісти – колишні члени "Ісламської держави" (досі використовують відповідні нашивки), екстремісти з "Ісламської партії Туркестану" і "Таухіда валь-Джихад", терористи коаліції "Тахрір аш-Шам".
Завдяки цим силам турки й зуміли контратакувати проти сирійської армії в останні кілька днів, захопивши Ан-Найраб, а потім і Серакіб. Підтримка такого джихадистського інтернаціоналу – це, м'яко кажучи, дуже каламутна історія, яка не всім до вподоби і є загрозою для самої Туреччини, у якої з угрупованнями непрості відносини. Ну, і також сюди складності із залученням ЄС і НАТО.
В Ердогана реально цугцванг, у який він загнав себе сам. Не реагує – втрачає обличчя і популярність, а можливо, і політичну легітимність. Реагує як зазвичай або слабо – те саме плюс дає привід ворогам і далі його ущемляти. Реагує – ризикує розв'язати повноцінну війну, яку не факт, що зможе виграти, а наслідки якої можуть стати катастрофою для регіону.
Росія перебуває в такій самій складній ситуації. Якщо Туреччина атакує, треба буде щось робити. Дадуть відповідь слабо і непереконливо – Анкара зрозуміє, що можна тиснути й далі. Не відреагують – утратять союзника в Дамаску і, можливо, вплив у Сирії, а ініціативу перехоплять США та їхні союзники. Дадуть відповідь – ризикують розвалити свій альянс із Туреччиною і втягнутись у війну, якої не хочуть.
А замутили все це амбітні політики з усіх боків, побудували повітряні замки, вдаючи, що все ок і питання можна вирішити, просто заморозивши його на час, не звертаючи уваги не те, що відбувалося на місцевому рівні.
Джерело: Iliya Kusa / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
