+29 Київ
У нас звикли думати, що якщо країна багата на якийсь ресурс, то все, що в ній відбувається, обов'язково має якесь міжнародне підґрунтя чи елементи зовнішнього втручання / змови.
Коли військові в Болівії зайняли центр Ла-Паса і спробували виламати двері у президентській резиденції, одразу ж понеслися теорії про руку Кремля, ногу Вашингтона або щупальці Пекіна. Мовляв, Болівія – це ж літій, а отже, комусь це потрібно.
У реальності до військових переворотів чи криз частіше призводять внутрішні причини, а не зовнішній уплив. У випадку з Болівією главкомом сухопутних військ Хуан Хосе Суньїга, який уже зайшов в особистісний конфлікт з президентом, зробив політичну заяву, за котру його звільнили, і він образився, спробувавши виїхати на гаданій народній підтримці консервативно-орієнтованих жителів столиці. Але переоцінив свої сили і швидко здався.
Президент Луїс Арсе призначив нового главкома, і той спокійно навів лад у країні. Найдраматичніший момент – це вихід президента до бунтівного генерала перед резиденцією і їхня суперечка на камери, яка закінчилася відходом військових.
Своїм провалом генерал Суньїга дасть лівим силам у Болівії додатковий буст на виборах, оскільки тепер вони розкручуватимуть історію про право-фашистську змову проти себе з боку крайніх націоналістів і консерваторів. Навіть праві прибічники генерала Суньїги не підтримали його й засудили спробу захоплення влади.
От і вся історія.
P.S. До речі, для Болівії перевороти – часте явище. З моменту здобуття незалежності в 1825 році країна пережила 195 різних спроб захоплення влади. Стабілізувалася ситуація лише наприкінці 1980-х років.
Джерело: Iliya Kusa / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
