+4 Київ
ОДКБ, Росія й демарш Вірменії.
Олександр Лукашенко сказав, що доля ОДКБ залежить від результату російської воєнної кампанії в Україні. У якомусь сенсі він має рацію. Але я ще додав би дещо.
ОДКБ від початку не була ефективною і впливовою організацією. Росія не змогла зробити з неї "аналог НАТО" на пострадянському просторі через те, що (а) не було виділено відповідних та адекватних ресурсів; (б) не було сформульовано ідею, яка була б спільною для всіх країн-учасниць; (в) Росія створювала проєкт собі й під себе, особливо не думаючи про інтереси інших; (г) посилення регіональних гравців розмило вплив РФ і прискорило диверсифікацію зовнішньої політики країн ОДКБ.
Тому до початку війни в Україні ОДКБ не була нічим особливим, і якби не січнева "піар-акція" в Казахстані, то її почали б списувати ще раніше.
Оскільки РФ замкнула функціонування організації виключно на собі (у традиційному їм стилі), то й доля цієї структури справді тепер залежить від долі РФ і її позицій у регіоні. Тож Лукашенко жирно натякнув на те, що ОДКБ дорівнює РФ, а РФ дорівнює ОДКБ, а всім іншим учасникам начхати на те, що буде з організацією. І в цьому є логіка, з огляду на інтерес більшості цих країн зав'язуватися в інші партнерства та з іншими проєктами.
Але для повноти картини треба додати ще один нюанс. Остаточні сутінки ОДКБ, я вважаю, розпочався не з України, а з моменту війни між Азербайджаном і Вірменією 2020 року.
Те, що Росія не захистила Вірменії в межах своїх союзницьких зобов'язань (не щодо Карабаху, а пізніше, коли Азербайджан атакував територію вже самої Вірменії), продемонструвало справжню імпотенцію ОДКБ, після якої почався поступовий розпад організації. А вторгнення РФ в Україну – це вже кульмінація, яка поховає під собою весь пострадянський російський порядок, структурним компонентом якого і є ОДКБ.
Тому вчорашній демарш Вірменії на засіданні ОДКБ (де був особисто Путін, хоча він не завжди це робить) не має дивувати. В умовах послаблення РФ через Україну, її дискредитації після 2020 року й ситуативної гри з Азербайджаном проти Вірменії, позиція Єревана стає жорсткішою і дедалі прагматичнішою щодо Росії та її гарантій безпеки, які не працюють.
У цьому контексті одне з практичних завдань нової зовнішньої політики України в побудові постросійського світу – це допомогти Вірменії зменшити критичну залежність від Росії, надавши можливість диверсифікації їхніх зовнішніх зв'язків, тим самим добиваючи позиції РФ на Південному Кавказі та ОДКБ як один із продуктів пострадянського балансу сил, що вже відходить.
P.S.: Обрання новим генсеком ОДКБ представника Казахстану – це явна спроба Росії утримати контроль над організацією за допомогою таких поступок іншим учасникам, що вкотре підтверджує факт послаблення російського впливу на постсовку.
Джерело: Iliya Kusa / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
