$39.22 €42.36
menu closed
menu open
weather +9 Київ
Ілія Куса
ІЛІЯ КУСА

Експерт з міжнародної політики Українського інституту майбутнього

Всі матеріали автора
Всі матеріали автора

Туреччина стала в НАТО автономним гравцем. Це вигідно Британії, яка може створити "дугу союзників" від Балтії до Чорного моря

Британці умовляють Ердогана розблокувати вступ Швеції та Фінляндії до НАТО перед Мадридським самітом.

В Анкару сьогодні прибули міністерка закордонних справ Елізабет Трасс та міністр оборони Бен Воллес. Лондон, по суті, хоче стати одним із головних комунікаційних мостів між НАТО та Туреччиною, яка вже фактично стала автономним гравцем в Альянсі.

Не сказати, що саму Британію це не влаштовує. Навіть навпаки: посилена і впевнена в собі Туреччина, яка не йде у фарватері США чи ЄС, із більшою ймовірністю захоче диверсифікації зовнішніх зв'язків, зокрема завдяки зближенню з Британією, яка позиціонує себе як окремий полюс сили у Європі та світі. Вирішення питання з розширенням НАТО безсумнівно додасть Лондону очок.

Однак як британці збираються вмовляти президента Туреччини відступити від власних слів і задовольнитися (поки що) малим – невідомо.

Швеція та Фінляндія наразі запропонували піти на поступки лише в деяких питаннях: зняти санкції з турецького ВПК, внести косметичні зміни до національного антитерористичного законодавства та зробити декларативні політичні заяви про неприпустимість підтримки терористичних організацій.

Очевидно (і з огляду на публічні заяви турецьких представників), що для Анкари цього недостатньо. Головним каменем спотикання залишається "курдське питання". Турки вимагають не просто закрити курдські представництва, припинити фінансування та підтримку сирійських курдів, а й видати турецьким правоохоронцям курдських діячів, які дістали політичний притулок у Стокгольмі та Гельсінкі. З погляду внутрішньої політики та принципів цих країн, це неприйнятно і неприпустимо, принаймні без гострої політичної реакції вдома.

Щоправда, із Фінляндією може бути легше. Їхня підтримка (зокрема збройовим постачанням) курдів не така масштабна, як Швеції. Крім того, фіни не мають проблем, пов'язаних із внутрішньою політикою. У шведському парламенті засідає депутат, який є представником курдської меншості, від голосу якої залежить крихкий коаліційний баланс уряду.

Імовірною картою, якою британці зможуть грати в переговорах із Туреччиною, стане пропозиція продати Анкарі партію літаків Eurofighter Typhoon, про які нещодавно згадували в Туреччині, заявляючи, що якщо США не продадуть їм F-16, вони намагатимуться купити європейські.

Нарешті, вирішення питання розширення НАТО в найкоротші терміни дасть британцям серйозний "буст" у відносинах із Фінляндією та Швецією, а посилення впливу в Північній Європі (яка частина ймовірної "дуги союзників" Британії від Балтії до Чорного моря) також вважають пріоритетною метою Лондона відповідно з їхніми представниками про свою майбутню роль у світі – концепції Global Britain.

Утім, поки що про всі ці проєкти говорити передчасно. Поки що ми говоримо лише про бажання та бачення Лондона, які він намагається реалізувати за допомогою різких та швидких інтервенцій у різні регіональні питання, як у цьому випадку з Туреччиною та НАТО. Іде формування нових регіональних альянсів, які, можливо, будуть у майбутньому частиною нової глобальної архітектури безпеки, а можливо – залишаться на рівні ситуативних гнучких партнерств.

Те саме стосується і запропонованого Британією проєкту "союзу" (хоча коректніше сказати, поки що політичного партнерства) з країнами Балтії, Польщею та Україною. У якому форматі Україна тут братиме участь – повноцінний член, часткове партнерство, буфер, сіра зона – ще не вирішено і залежатиме від повоєнних розкладів у Європі та умов повоєнного миру/перемир'я.

Тому я далекий від того, щоб оцінювати пропоновані Британією різні ініціативи як факт або доказ "глобального повернення" Лондона, який тепер буде таким собі новим "ляльководом" усього і вся у світі.

Проте ініціативи самі собою непогані для України, навіть якщо не йдеться (а я думаю, на цьому етапі не йдеться) про військово-політичний союз, оскільки ситуативні регіональні партнерства дають змогу диверсифікувати зовнішні зв'язки та балансувати вплив різних центрів сили. А таких у найближчі десятиліття буде дедалі більше.

Джерело: Iliya Kusa / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора

Блог відображає винятково думку автора. Редакція не відповідає за зміст і достовірність матеріалів у цьому розділі.