+17 Київ
Дмитро Коцюбайло, друг Да Вінчі.
Сьогодні перший день народження, коли ми його не вітаємо, а згадуємо. 27 років життя, дев'ять років війни.
З першого дня утворення "Правого сектору" на Майдані в листопаді 2013 року він призвав себе на війну за Україну. Він створив єдиний добровольчий неофіційний загін, у якого була своя гармата, міномет, ракетні комплекси, усі види гранатометів.
Йому багато разів намагалися заборонити воювати, намагалися забрати зброю. Але співробітники СБУ, які приходили з обшуками й бачили його роботу, потім тиснули йому руки й привозили своїх дітей для знайомства – яким має бути справжній патріот.
Він стріляв попри всі заборони, щоб окупанти ніде не могли задавити наші позиції вогнем.
Його знали і про нього постійно згадували вороги, хоча в жодному бойовому донесенні він не згадувався.
Він не отримував від держави до моменту зарахування на службу у 2022-му ні копійки – його боротьбу утримував український народ, люди, які знайомилися з ним і вірили його слову й погляду.
Він прийшов на війну добровольцем, не мав ніякої військової освіти, але навчився й досконало оволодів багатьма військовими спеціальностями – піхотинець, навідник, командир розрахунку, на кулеметі, АГС, мінометах, СПГ, ПТРК, гаубицях, танку.
Його перший запис у військовому квитку – командир механізованого батальйону ЗСУ.
Його авторитет у 27 років був таким, що він – єдиний командир, який казав генералам в обличчя, що він думає про бездарне планування, про помилки й некомпетентність, влаштовував скандали, і ніхто не міг його за це покарати, бо він досконало розбирався у військовій справі.
Він мріяв про свій будинок, про свою родину, але його кохання теж було лише на війні – він довірив своїй коханій Аліні медичну частину батальйону.
27 років – а так багато "перший", "єдиний", "найбільше"...
Дмитро Коцюбайло, друг Да Вінчі. Один із тих, хто змінює час і світ, один із творців української свободи й української нації. Друже, ти й зараз наш командир.
Джерело: Юрій Бутусов / Telegram
Опубліковано з особистого дозволу автора
