+1 Київ
Про судову реформу в Україні.
Чергову судову реформу в Україні проводять відповідно до змін до Конституції та закону "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року. Ці закони виділяють на її проведення три роки, після чого можна буде дати їй оцінку, оскільки критерієм її ефективності стане практика застосування. Зараз можна говорити лише про ефективність практичних кроків із реалізації реформи.
У демократичних правових державах, побудованих на принципах поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову (яким, відповідно до Конституції, слідує держава Україна), у парламентсько-президентських республіках (якою є Україна) політично за проведення судової реформи, за сформованою історичною традицією, предусім відповідає виконавча влада в особі уряду (Міністерства юстиції). На жаль, в Україні уряд в особі Міністерства юстиції фактично самоусунувся від цього.
Згідно з п. 14 ст. 92 Конституції України, судоустрій і статус суддів установлюють винятково закони України. Однак закон України "Про судоустрій і статус суддів" містить багато прогалин, що призвело до гальмування судової реформи на практиці. Установленого цим законом шестимісячного строку на створення Верховного Суду України не дотримано, оскільки він збіг 1 квітня 2017 року, і його не продовжено законодавчо Верховною Радою України.
Безліч питань, пов'язаних із призначенням суддів, у цьому законі залишилися без вирішення, унаслідок чого об'єктивно відбувається гальмування судової реформи.
Через те, що цей закон не встановлює конкретних критеріїв професійної етики та доброчесності для громадської ради, яка бере участь у процесі призначення суддів Верховного Суду України, виявилися розмитими межі її компетенції, що породило конфлікти між нею та Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.
У законі "Про судоустрій і статус суддів" у ст. 92 і 98 Вищій кваліфікаційній комісії суддів надано право затверджувати регламент, що визначає процедурні питання її діяльності. Водночас Вища кваліфікаційна комісія суддів, порушивши п. 14 ст. 92 Конституції України, у своєму регламенті встановила низку норм у процесі призначення суддів, які мав установити закон.
Ефективність судової реформи повинні окреслювати не тільки правила призначення суддів, але й закони, що визначають процесуальну діяльність судів, які, на жаль, ще не стали предметом розгляду Верховної Ради України.
Тільки після поєднання цих компонентів під час їх реалізації на практиці можна буде судити про ефективність судової реформи на засадах верховенства права.
Є питання і до складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який відповідав би вимогам країн Європейського союзу. Згідно з доповіддю Європейської комісії "За демократію через право" (Венеціанської комісії) щодо призначення суддів" від 22 червня 2007 року, міжнародні стандарти спрямовані на широку деполітизацію порядку призначення суддів. Однак не існує жодної моделі призначення суддів, яка була б позбавлена політичної складової і водночас ідеально відповідала б принципу поділу владних повноважень, забезпечувала повну незалежність судочинства.
У законі "Про судоустрій і статус суддів" склад і робота Вищої кваліфікаційної комісії суддів України побудована на принципі повної деполітизації процесу призначення суддів. Зокрема це стосується призначення членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів з'їздом адвокатів України та з'їздом представників вищих навчальних закладів і наукових установ. Згідно з доповіддю Венеціанської комісії, для забезпечення демократичної легітимності Ради юстиції (Вищої кваліфікаційної комісії суддів України) цих членів повинен обирати парламент з осіб із належною кваліфікацією у сфері права.
Крім того, судова реформа також гальмується через затримку процесу децентралізації, який установить новий адміністративно-територіальний устрій України, що не дає можливості створити місцеві та апеляційні окружні суди.
Відсторонення виконавчої влади в особі Міністерства юстиції України від законодавчого та організаційного забезпечення судової реформи (Міністерство юстиції не бере участі у Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, Державній судовій адміністрації України) суперечить не тільки європейській, але й світовій традиції, яка передбачає, що основну ношу у забезпеченні законодавчої діяльності правосуддя несуть міністерства юстиції цих країн.
Вони повністю політично відповідають за формування і функціонування законодавства у сфері правосуддя: цивільного, кримінального, адміністративного права, законодавства про судоустрій та статус суддів, а також законодавства, що регулює процесуальну діяльність судів. Вони систематично аналізують практику застосування цього законодавства щодо його ефективності та готують пропозиції стосовно вдосконалення цього законодавства.
Джерело: "ГОРДОН"
