0 Київ
Узагалі-то.
Узагалі-то, "особистий контроль" – це бажано побувати на місці, де людину облили кислотою. Ну, просто людям так більше віриться в "особистий контроль". Коли особисто.
Узагалі-то, я не можу зрозуміти, чому біля палати Катерини Гандзюк не чергують вищі чини керівництва міліції, місцевої та з Києва – з апельсинами і вибаченнями. Це поки їхні підлеглі землю риють, розшукуючи виконавців і замовника. Після першого просраного дня. Ну, це ж природно, панове копи і їхні міністри. Ні?
Узагалі-то, коли одну людину вбили, а іншу облили кислотою в один день – це б'є по серцю й нервах не вдвічі, а багаторазово сильніше, невже не зрозуміло? Я пам'ятаю сірі обличчя жителів Врадіївки. Пам'ятаю, як один із селян шипів мені в диктофон: "Прийду, сука, вночі та попалю ментів із їхніми сім'ями... Попалю нах...й!" Щось якось узагалі-то повне відчуття правоохоронного пофігізму і літньої безтурботності. У країні, яка, мать твою, воює.
Ні, поодинці начебто багато по суті кажуть – і навіть заспокоюють, і навіть не без іронії. Але загалом – відчуття колективної безкарності. Ну, ось такий це має вигляд із боку, якщо хтось не бачить. Із ваших кабінетів – так, усе логічно, усе за ієрархією, і не треба розхитувати човен. Та він скоро сам перевернеться, цей човен. Тому що веслярі – якісь кретини або мерзотники. І не знаєш, що гірше, все таке смачненьке.
Так, до речі, про вибори, ще кілька місяців такої дупи – і фаворитом виборів стане той, хто пообіцяє масові розстріли. І за нього/неї проголосують. А крім того, в країні і без того дофіга зброї. І повно людей, які вміють і звикли нею користуватися.
Джерело: Yevheniy Kuzmenko / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
