-1 Київ
Ці кадри з Рівного, як зубний лікар б'є дітей-пацієнтів, облетіли вже всі соціальні медіа і телеканали.
Шановні батьки, ви маєте право знаходитися поряд зі своєю дитиною під час лікування. Просто вимагайте цього. Якщо вас не пускають у кабінет до зубного лікаря вашої дитини – йдіть до іншого лікаря.
По-друге, будь-які медичні маніпуляції повинні з вами узгоджуватися.
Складніше стоїть питання з дитячим стаціонарним лікуванням. Європейські стандарти давно, ще у 1988 році, встановили право батьків знаходитися цілодобово поряд із дитиною у стаціонарі.
Так записано в Хартії прав дітей, які перебувають у лікарнях:
- діти, що знаходяться в лікарні, мають право на присутність батьків або особи, котра їх замінює, протягом усього лікування;
- розміщення з дитиною має бути запропоновано всім батькам;
- необхідно вживати заходів для заохочення батьків у прийнятті рішень про перебування в лікарні разом із дитиною.
Їхня медицина вважає, що батьки – це найкращі ліки, а тому дитина швидше одужує, якщо поряд батьки.
У нас із цим складніше. У приватних клініках це питання не стоїть – там палати розраховані на дитину та одного з батьків. А от у державних та комунальних дитячих лікарнях буває різне.
Буває так, що немає ліжок для батьків. Окрім того, частина лікарів досі вважає, що батьки – то зайвий їм клопіт і вони лише заважають лікарям працювати. Детальніше про дискусію між самими лікарями можете почитати у посиланні.
Щодо цього випадку в Рівному, – звісно, це злочин, але думаю, він непоодинокий, думаю, те саме має місце і в окремих дитячих садочках та навіть молодших школах (я з такими ситуаціями стикалася).
Тому безпека ваших дітей – це ваша задача. Діти вам усього не розкажуть, повірте, тому все треба перевіряти. Де це можливо, бути присутнім або встановлювати камери відеоспостереження.
P.S. Даруйте за власні спогади, але моя перша вчителька була заслуженим учителем, якимось там нерядовим членом КПРС, до неї було вкрай складно потрапити у клас, але при всій героїчній біографії вона давала підзатильники, била лінійкою по руках, давала дітям прізвиська і ще багато чого. Я ніколи батькам про це не розповідала, бо я не знала, що в цьому процесі щось не так. Більше того, я щиро боялась і водночас щиро любила цю вчительку. Це я вже зараз із висоти років та освіти розумію весь жах ситуації. Добре, що мені потім пощастило з класним керівником, яка любила всіх нас як рідних дітей. Тому не сподівайтеся, що дитина вам усе розповість – це не факт.
Джерело: Анна Маляр / Facebook
опубліковано з особистого дозволу автора
