День невиспаних киян. Зранку два подвійні еспресо. Потім, по дорозі на роботу, – ще дві кави.
На заправці стоїть черга біля кавової машини. Зовсім незнайомі люди діляться враженнями після безсонної ночі, підбадьорюють одне одного, час від часу чути енергійне "Слава Україні".
Стрічка Facebook – теж про пережиту шахедну ніч.
П'ять інтенсивних годин роботи з невиспаними колегами. У перервах розповіді про сни і розмова про те, наскільки зріднює людей спільний досвід.
Іноді ми тримаємося тільки тому, що поруч хтось теж намагається встояти. Не тримає нас, а просто стоїть поряд чи розповідає сни, чи жартує, нехай і вдавано бадьоро. Це ніби змінює гравітацію.
Разом пережите – як політ. Не у значенні піднесеності, а в тому, що змінився сам горизонт. Це багато значить серед непевності, втоми і відчуття зневіри, яке час від часу накочує.
Спільне пережити багато змінює, навіть якщо зовні все лишається, як і було. Бо всередині ми вже інші. І оце "ми" теж окреслюється зовсім по-іншому. Набагато тепліше і рідніше, скажіть?
Джерело: Мирослава Барчук / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора