В РФ він попався за "косячок". Сказали: або в тюрму, або на війну. І тепер я мотаю йому руки скотчем, а він питає, коли можна подзвонити мамі

Прихватили декілька полонених, не Курська область. Молодшому 19 років буде в листопаді. Чотири дні він пробув на позиції. Попався місяць назад за "косячок". Запропонували: або в тюрму, або на війну. Він вибрав друге, і тепер я мотаю йому руки скотчем, а він питає, коли можна подзвонити мамі.

Даю води, покурити їхні цигарки, не принижую, але попереджаю про кулю в голову при спробі спротиву. Отримую необхідну інформацію, інструктую конвой і відправляю далі в тил.

Я маю багато люті проти росіян і абсолютно байдужий до них як полонених. І не тому, що вони мають переважно такий зачуханий вигляд і одразу стають зайками, а я такий добрий. Для мене вони – лише обмінний фонд, за котрий можна витягнути наших із ворожої буцегарні. Воювати з полоненими багато сміливості не треба, на відміну від тої кількості духу, який потрібен, щоб піти на штурм траншеї.

Коли я дивлюся на наших бійців поруч із цими "іноземними туристами", то розумію, що ми перемагаємо. По силі, по духу, по мотивації, по правді. Нам дуже важко й може бути ще важче, але ми перемагаємо. Тому що ми гідні. Гідні майбутньої перемоги.

Джерело: Oleh Sentsov / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора