+14 Київ
Хто, куди й коли їздить – завжди важливо, щонайменше коли йдеться про геополітику.
Ані Путін, ані Сі не їдуть на саміт "Великої двадцятки" в Індії. Перший, напевно, хотів би, але боїться, схоже, навіть фізично, адже на саміт БРІКС він теж не поїхав, і в Туреччину теж. Сі, ймовірно, пропустить саміт, адже для нього витримати паузу зараз найкраще. Зі своєї, суто китайської позиції він усе робить правильно – чекає на Путіна в жовтні на саміт "Шовкового шляху" й підвищує ставки перед президентськими виборами на Тайвані в січні. Повного впливу на Путіна не має ніхто, але найбільший відносний – тільки в Сі. Та й низка переворотів в Африці Китаю теж у плюс – у нього в Африці скоро буде "золота акція" щодо безпеки, економіки і, відповідно, контролю над міграційними потоками.
Китай стає співрозмовником номер один для Заходу й показує це йому: візит за візитом американців до Пекіну й нічого у відповідь – це суто в китайському дусі. Геополітична шахівниця, як казав Збіг Бжезинський, змінилася. На дошці чимало фігур, і мета як Заходу, так і не-Заходу – виграти свою партію, а потім і турнір.
Ми хочемо стати частиною Заходу, і це означає розуміти його правила гри й мотивацію, як і мотивацію тих, хто грає на іншому боці. Ми на ній важлива фігура, і ніхто не буде нами жертвувати. Ті самі китайці також не будуть, імперська РФ їм не потрібна, та і зміцнений російський режим теж. Але наша тактика і стратегія інших можуть бути фундаментально різними, і в найближчі місяці ми це можемо відчути.
Джерело: Pavlo Klimkin / Facebook
