0 Київ
Що світ знає про Україну?
Тепер знає, що Україна – країна героїв, яка веде боротьбу за виживання з непомірно більшим ворогом, Росією. А ще знає, що Україна була частиною Російської імперії, а потім СРСР. Приблизно на цьому загальне знання про Україну в європейця закінчується. Трохи більше будуть знати в колишніх країнах Варшавського договору й у країнах Балтії. Але не настільки, щоб знати про Голодомор чи депортацію кримських татар. Не кажучи про те, що саме Україна заснувала Росію, а не навпаки.
Тут можна апелювати, що, справедливості заради, середньостатистичний українець теж не дуже володіє знанням історії Литви чи Іспанії, не кажучи про Словенію, Сербію, Чорногорію. А француз зможе розповісти історію Яна Гуса? Тут усе абсолютно ідентично-дзеркальне. Але.
У той самий час середньостатистичний угорець розповість вам купу міфів про Росію й додасть це власною величчю Австро-Угорської імперії в порівнянні з Україною. Те саме зроблять австрійці, німці, і ще купа громадян країн, де Росія вклалася в розповсюдження вигаданої історії.
Чи це катастрофа? Ні. Але точно більше ніж дзвіночок, що треба змінювати підходи. Нам.
Та перед тим, як відповісти на запитання "що робити", варто зосередитися на одній дуже важливій речі – нашому ставленні до себе. Так-так. Нашому. Та до себе.
За період російської колонізації, росіяни досить успішно геноцидом насадили нам відчуття "малого народу". Менший брат. Малорос. Усе це про другорядність порівняно з ними. На жаль, прийнявши подібне, ми автоматично проєктуємо це на інші народи. Тому ми чомусь дозволяємо вважати, що угорці чи австріяки – велика нація порівняно з нами. Тому навіть зараз ми ставимося до себе, як до "селюків". Типу он, у ЄС цивілізація, а ми як із села.
При тому, що це не так. Ми – велика нація з величезним історичним корінням і спадщиною. Це наша перша Конституція Пилипа Орлика. Це наші козаки громили гугенотів із Людовіком XIV. Це ми палили Стамбул і Москву. Це без нас австро-угорці не могли просуватися до запеклих битв Січових стрільців. Це наш Корольов винайшов і відправив першу ракету в космос. Це наш Куїнджі – велич доімпресіонізму, який обігнав епоху. Це наша "Енеїда" більш шедевральна за оригінал. Це ми заснували Москву. І це ми вже 11-й рік ведемо війну з найбільшою армією зла у світі й досі стоїмо.
Тому, відкинувши "малоросів" і просто прийнявши своє реальне місце в історії світу, можна доносити це далі. Прямо зараз. Не чекаючи чогось. Як?
"Мавка" підкорила світ. Але однієї "Мавки" замало. Так, треба вкластися бюджетом. Але це теж частина війни й перемоги.
Далі – культурні десанти. Pop-up фестивалі й магазини української ідентичності у великих містах ЄС. Для початку. Та кількість діаспори, яка вже тут, має бути основою. А ми не відмовлятися від них, а зробити їх базовою силою просування наших наративів. Давай орендуємо парк Тюїльрі напроти Лувра й нагодуємо парижан і туристів борщем та галушками. Під Мавку. У супроводі наших переможців Євробачення. Велика вечірка.
Думаєте, це так не спрацює? Помиляєтеся. Тільки так і спрацює. Усі ці нудні круглі столи, офіційні форуми, наукові конференції точно не спрацюють. А грошей з’їдять не менше.
Тому давайте діяти. Зараз. Поки вітер попутний і м’яч на нашому боці поля. Тому що завтра до команди ворога можуть приєднатися наші непартнери на кшталт Угорщини. У яких теж є своя зацікавленість зробити нас "малим народом".
Джерело: "ГОРДОН"
