+23 Київ
Моїй доньці вчора виповнилося сім років. Зранку вона прокинулася тільки від поцілунків мами, бо тато поїхав в Умань попрощатися із другом, якого вбила Росія. Загибель Саші Цебрія – це втрата національного масштабу, і я вдячний усім, хто знайшов можливість приїхати на панахиду чи на похорон.
Напередодні дня народження ми із Соломією, прихопивши Стефанію, заїхали провідати Да Вінчі, Джуса і Пашу на Аскольдову могилу. Мені важливо, щоб мої діти знали й усвідомлювали, завдяки кому в них є дитинство. Завдяки кому вони живі.
Я приводив дітей на кладовище у Збаражі, де лежать поряд мої однокласники, які загинули, – хтось під час АТО, хтось після повномасштабного, – де лежить Юра Горайський, Устим Голоднюк та інші славні хлопці нашого краю.
Мої діти обов'язково відвідають Марсове поле й меморіал, який колись постане під Києвом.
Я хочу, щоб усі наші діти виросли з усвідомленням кількох простих речей:
- Росія – це гній, а її народ – це вбивці;
- людині у формі потрібно завжди подякувати за службу і за захист.
Пишу ці рядки, коли Соля малює черговий малюнок, який рандомно потрапить із доставкою допомоги якомусь підрозділу.
Принагідно дякую своїм дітям за те, що своїми обіймами витягують мене з дикого психологічного провалля.
My little health officers.
Із Днем тебе, Солюсю!
Рости здоровою і вдячною!
Джерело: Сергій Притула / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
