$41.28 €43.46
menu closed
menu open
weather 0 Київ
languages
Юлія П'ятецька
ЮЛІЯ П'ЯТЕЦЬКА

Головна редакторка тижневика "Бульвар Гордона", журналістка

Всі матеріали автора
Всі матеріали автора

Опус Інституту національної пам'яті про Булгакова нагадав мені не менш шизофренічний текст Леніна про Льва Толстого. Ленін Толстого також не читав

Комсомольці з нашого міністерства правди нарешті виписали вже Опанасовичу по повній – "фаховий висновок щодо належності об'єктів (географічних об'єктів, назв юридичних осіб, пам'ятників та пам'ятних знаків), присвячених російському письменнику М.А. Булгакову (1891–1940) до символіки російської імперської політики".

Комсомольці ще й мають золоте перо, не можу не звернути на це уваги, попрошу внести у протокол.

"Імперець за світоглядом, затятий українофоб, зневажав українців та їхню культуру, ненавидів українське прагнення до незалежності, негативно відгукувався про становлення Української держави та її очільників. Із-поміж усіх російських письменників того часу стоїть найближче до нинішніх ідеологем путінізму і кремлівського виправдання етноциду. Світоглядно був на позиціях російського імперіалізму, білогвардійщини, схвалював експансію російського комунізму, письменник-шовініст, схилявся перед Сталіним, дискредитував кобзарську традицію, відмовлявся від гуманізму і заперечував гуманістичні цінності назагал, повністю резонує з наративами нинішніх кремлівських пропагандистів Дугіна, Соловйова, Скабєєвої та є прототекстом сьогоднішніх закликів до нищення українців, убив пораненого військового лікаря-українця тільки за його національну приналежність в оповіданні "Я убил", керуючись ідеєю етноциду".

Про "Я убил" – окрема краса. Там немає жодного військового лікаря, а є лікар Яшвін, який без жодних ідей розрядив обойму в полковника Лещенка, бо втомився дивитися і слухати, як цей дегенерат мучить людей. Втомився терпіти. Усе оповідання – п'ять сторінок. Експерти читали й нічого не зрозуміли? Чи просто набрехали? У цьому випадку, звісно, краще друге. Завжди ж щось краще чогось.

Серед прізвищ під цим документом епохи побачила одне знайоме. Рубльов Олександр Сергійович. Я колись займалася архівною справою вбивства Ярослава Галана, окрім архівів, шукала різну інфу. А в Рубльова кандидатський дисер по Галану, ну і ще якісь статті – "Ярослав Галан – борець за правду і справедливість". УІЖ друкував у 1990 році. Дисер не бачила, а про борця за правду в УІЖ тоді читнула. Рубльов зробив підбірку деяких виступів і листів Галана, якого турбувало мовне питання на шляху до правди. Письменник і патріот виступав проти тотальної русифікації, але вважав, що "українська і російська мови – братні мови, і я певен – вони об'єднаються, це природний процес, але не треба цей природний процес робити адміністративним. Це страшенне безглуздя". Вважав, що "моральний розгром, якого зазнали бандерівці і мельниківці, прискорить їх фізичне винищення, що народ розправиться з вовкулаками, які впиваються братньою кров'ю, і їх не помилує". Ну, Галан дійсно так вважав, власне, його вбивство "гуцульським топориком" гебня сфабрикувала саме через ці його переконання.

До Галана питань немає, він свої переконання забрав у могилу, але я трошки здивувалася, побачивши під вироком Булгакову прізвище Рубльова. Думала, це якийсь замшелий радянський історик, якийсь позаминулий сніг, а він, виявляється, бореться вже з експансією російського комунізму. От тобі й маєш. Таке цікаве довге життя в людини. І про те, що "Освоєння цілини стало втіленням ленінських ідей", встиг понаписувати, і про "спілкування трудящих братніх республік, яке стимулює прогресивний процес інтернаціоналізації всіх сторін життя радянських людей", і про етноцид Опанасовича.

А може, я помиляюся і це не він. Може, у нього є повний однофамілець Рубльов Олександр Сергійович. Теж історик. Один вважає, що треба бити бандерівців і так боротися за правду і справедливість, а другий – що Булгакова, який убив лікаря.

Узагалі, цей шизофренічний опус Інституту національної пам'яті нагадав мені не менш шизофренічний текст Леніна "Лев Толстой як дзеркало російської революції". Не так загальним божевіллям стилю і дубовим пером (Ленін, до речі, Толстого не тільки обзивав, а й хвалив), як очевидністю того факту, що Ленін Толстого ні хріна не читав. І це стає зрозуміло приблизно за одну секунду. Але цитат із графа насмикав, іноді спотворюючи сенс до зворотного, тому що Леніну так треба було. Щоб довести, що "доктрини совісті" і "морального вдосконалення" "завдають найбезпосереднішої і найглибшої шкоди". От і цим також треба. Нічого особистого, нічого нового, просто треба. Час обрав нас. Була така пісня. І хвільм.

"Зробивши аналіз моїх альбомів вирізок, я виявив у пресі СРСР за 10 років моєї літературної роботи 301 відгук про мене. Із них: похвальних було три, вороже-лайливих – 298. Останні 298 є дзеркальним відображенням мого письменницького життя.

Героя моєї п'єси "Дні Турбіних" Олексія Турбіна друковано називали "сучим сином", а автора п'єси відрекомендовували як "одержимого собачою старістю". Про мене писали як про "літературного прибиральника", який підбирає недоїдки після того, як "наблювала дюжина гостей".

Писали про Булгакова, який "чим був, тим і залишиться, новобуржуазним виродком, який бризкає отруєною, але безсилою слиною на робітничий клас і його комуністичні ідеали".

"Повідомляли, що мені подобається "атмосфера собачого весілля навколо якоїсь рудої дружини приятеля" і що "від моєї п'єси "Дні Турбіних" "іде сморід" тощо...

Уся преса СРСР, а з нею разом і всі установи, яким доручено контроль репертуару, протягом усіх років моєї літературної роботи одностайно і з незвичайною люттю доводили, що твори Михайла Булгакова в СРСР не можуть існувати. І я заявляю, що преса СРСР абсолютно має рацію".

Михайло Булгаков, лист до уряду, 28 березня 1930 року.

"Нісенітниця! Років за 300 це минеться".

Джерело: Юлия Пятецкая / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора

Блог відображає винятково думку автора. Редакція не відповідає за зміст і достовірність матеріалів у цьому розділі.