-8 Київ
Моя коротка теза: "Я усвідомлюю, що зараз немає підстав говорити про розвал Росії, але її фрагментація мені бачиться єдиним запобіжником від відродження її імперської суті й шансом на зміну форми мислення" – під постом шановного Валерія Пекаря отримала схвалення читачів. Але мені здається, що в такому вигляді вона не до кінця розкриває ідею, яку я мав на увазі. Спробую її розширити.
У своїх міркуваннях я спираюся на теорію стратегічної культури, яка є однією з моїх найулюбленіших. Спробуємо подивитися на російський кейс крізь призму стратегічного реалізму, який вимагає розмежування між суто фізичним "розвалом" держави й процесом фрагментації її стратегічного простору.
Джек Снайдер, науковець, який вигадав концепт "стратегічна культура" якраз для застосування його до політики Радянського Союзу, вважав, що стратегічна культура великих імперій є надзвичайно інертною. Російська "колія" – це централізований месіанський експансіонізм. Доки існує єдиний центр прийняття рішень (Москва), він приречений відтворювати імперську логіку незалежно від прізвища лідера.
Моя теза про малоймовірність розвалу Росії зараз ґрунтується на тому, що, попри ознаки кризових явищ в російській економіці, державна машина РФ досі має достатній запас міцності через наявні фінансові ресурси, тотальний контроль, активну пропаганду й високий больовий поріг росіян. До того ж ми з історії пам'ятаємо, що революції та зміни відбуваються у столицях, а поки що Москва залишається здебільшого імперіалістичним містом, населення якого мало потерпає від наслідків війни. Спроба розхитати околиці – той самий Кавказ чи інші периферії – мало що дасть із точки зору реальної дестабілізації в центрі імперії. Російські політичні еліти, звісно, страждають від санкцій, але не готові до формулювання альтернативних підходів або візій. Скажу більше: власне відсутність візії майбутнього (на відміну від часів перебудови 1986–1991 років) значно обмежує можливості формування альтернативної позиції чи інтересів.
Але водночас фрагментація потрібна. Це не обов'язково поява 20 нових прапорів в ООН. Це децентралізація стратегічного мислення. Це стан, коли інтереси Уралу, Татарстану чи Далекого Сходу стають суб'єктивними й починають суперечити інтересам імперського центру.
Імперія завжди грає в гру з нульовою сумою: "Моя перемога – це твій крах". Фрагментація змушує регіони переходити до Гарвардської моделі переговорів, де головним критерієм є інтерес. Мова йде про зміну форми мислення. Окремий регіон (фрагмент) не має ресурсів для глобальної експансії. Його BATNA (найкраща альтернатива) – це не війна, а торгівля й безпека. Коли Тюмень починає думати про те, як продати газ напряму, а не як фінансувати війну, – це і є зміна стратегічної культури. Це перехід від ідеологічної "величі" до прагматичного "інтересу".
Чому фрагментація можлива? Яку візію майбутнього можна запропонувати російським регіональним елітам? Пропоную подивитися на це через "трикутник майбутнього" – вправу, яку ми практикуємо з нашими слухачами в межах курсу "Робота з майбутнім" в Українській миротворчій школі.
Тягар минулого – "імперська суть", напряму пов'язана з міфом про "збирання земель". Доки Росія єдина, цей тягар тягне її в минуле, змушуючи атакувати сусідів.
Тиск теперішнього, з яким стикаються російські еліти – це санкції, війна й технологічна деградація. Саме цей тиск створює тріщини. Він не розбиває моноліт одразу, але робить фрагментацію логічним виходом для виживання регіональних еліт.
Тягар майбутнього – можливість стати частиною глобального світу як окремі, зрозумілі й прогнозовані суб'єкти. Для Татарстану чи Сибіру "майбутнє" може виглядати привабливішим без московського посередництва.
Який аргумент може спрацювати для зовнішнього світу для просування ідеї російської фрагментації? Ми маємо проблему, яка підтверджується історичним досвідом: будь-яка демократизація єдиної Росії є лише короткою паузою перед новим витком імперіалізму (цикл "відлига – заморозки"). Це не лише наша проблема, дякувати богу, це також розуміють на Заході. Звідси випливає рішення: тільки внутрішня конкуренція між фрагментами створює систему стримувань і противаг. Якщо ресурсна база імперії розділена між кількома центрами впливу, жоден із них не зможе самотужки кинути виклик світовому порядку.
Тепер питання: як це "продати"? Міркувати в парадигмі стратегічного реалізму, де бачити не те, що хочеться, а те, що необхідно для довгострокової безпеки, а саме: зміна форми мислення росіян можлива лише через втрату ними інструменту імперського домінування – єдиної надцентралізованої держави.
Отже, зусилля треба спрямовувати на делегітимізацію центру й пропонувати світу ідею "безпечної фрагментації" як альтернативу "ядерному хаосу".
Джерело: Igor Semyvolos / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
