-2 Київ
Ааа! 2020-й, ну що ти робиш? Досить уже!
Зеленський таки звернувся до Венеційки щодо конституційної кризи. Звернувся, ок, але ж як!
Текст на скріні; ща я все поясню.
Скріншот: Сергій Сидоренко / Facebook
Отже, ми офіційно просимо Венецію оцінити не закон, не проєкт, а "ситуацію". Я вже бачу діаметр очей клерків Ради Європи з німим запитанням "а як нам перекласти цю ситуацію англійською?"
Річ у тім, що зазвичай – ну, тобто, завжди до сьогоднішнього запиту з Києва – вони передавали експертам, які готують проєкт висновку, а також усім-усім членам Венеціанської комісії текст аналізованого документа, перекладений англійською або французькою. Бо експерти – іноземці, вони не читають українські ЗМІ, їм треба документ. А що їм аналізувати зараз? Ситуація? Як її перекладати?
Але навіть це – просто прелюдія. Далі Зеленський просить ВК "надати висновок щодо ухвалення рішення суддями КСУ за наявності можливого конфлікту інтересів, щодо додержання КСУ процедури розгляду справи та ухвалення рішення, зокрема стосовно його обґрунтованості та дотримання меж конституційного подання".
Перекладаю це людською мовою. Ми просимо Раду Європи оцінити рішення суду. Найвищого суду України. Раду Європи, у якої незалежність судів вотетавсьо – це супер-пупер-базовий принцип (за це Раду Європи часто за діло критикують, але...).
І тепер Венеційка має вибір – послати на фіг Україну чи послати на фіг свої старі принципи. Словом, це обіцяє бути дуже цікавим.
І я не можу втекти від враження, що співавтором цього подання був міністр Дмитро Кулеба, адже у нього, ще від часів роботи послом при Раді Європи, є найбільше підстав прагнути зробити боляче декому у Страсбурзі, а кров з очей – це ж боляче... Жартую, звісно, – ніт, напевно, це не його документ.
Та й жарти жартами, але якщо у Києва немає попередньої домовленості про таку стрьомну оцінку, включно з оцінкою рішення суду (!), то це видається доволі ризикованим кроком із нашого боку. Звісно, якщо ми хочемо реального рішення, а не прагнемо "просто щось зробити, до когось звернутися".
Джерело: Сергей Сидоренко / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
