-3 Київ
Український омбудсмен бачить те, чого не бачать українські журналісти. І чого не помічають міжнародні правозахисні організації. У своїй щорічній доповіді Людмила Денісова наголошує, що ситуація зі свободою слова в Україні "дещо покращилася".
Замість використання свого мандата уповноваженого Верховної Ради України з прав людини для захисту прав журналістів та ЗМІ бачимо відверте ігнорування існуючих загроз свободі слова. Де пані Денісова побачила "покращення"?
Ось тенденції 2018 року та показові приклади порушення прав журналістів:
- фізична агресія проти журналістів перебуває на неприпустимо високому рівні – індекс фізичної безпеки журналістів (моніторинг Національної спілки журналістів України та партнерських громадських організацій) фіксує за 2018 рік 86 інцидентів, а з початку 2017 року – 175 інцидентів;
- в Україні системною є безкарність за напади на журналістів, відсутні ефективні розслідування та належні покарання нападників;
- відсутній прогрес у розслідуванні резонансного вбивства Павла Шеремета (американський комітет захисту журналістів свою доповідь щодо офіційного розслідування назвав "Відмова від правосуддя"!);
- політики та посадовці заохочують ворожнечу до журналістів та ЗМІ, цькують "не таких" журналістів у соціальних мережах, чіпляють ярлики "агентів" Москви чи США і закликають до незаконних утисків прав;
- радикально збуджені громадяни нападають на журналістів (у прямому телеефірі – це теж факт саме 2018 року), блокують роботу редакцій, погрожують розправами;
- в Україні практикується самоцензура – існують теми, яких уникає частина журналістів, аби не піддаватися тиску. І велику мужність треба мати журналістам, аби таки готувати матеріали про корупцію у військовій сфері, діяльність праворадикальних груп, фінансові витрати та бізнес-інтереси президента Порошенка (тут я посилаюся на висновки директора представництва Freedom House в Україні Метью Шаафа);
- згідно з оцінкою тієї ж Freedom House, "політично вмотивована цензура, а також проблема оплачених репортажів на певні теми, включно з практикою "джинси", були і залишаються стійкою характеристикою українського медіа-простору впродовж тривалого часу";
- українська прокуратура через суд саме з 2018 року практикує доступ до журналістських матеріалів і свідомо ігнорує право журналістів на конфіденційність своїх джерел. Це є дикунством, що і засвідчило безпрецедентне рішення Європейського суду з прав людини, який став на захист прав журналістки-розслідувачки Наталії Седлецької в ситуації з вимогою прокурорів отримати доступ до даних її мобільного телефона.
Де тут "покращення"?
А ось цитата з листопадової доповіді моніторингової місії ООН із прав людини в Україні: "Управління верховного комісара ООН із прав людини (УВКПЛ) спостерігало збереження тенденції випадків посягання на свободу засобів масової інформації, а також свободу думки та вираження поглядів, у яких мали місце жорстокі напади й акти залякування. УВКПЛ задокументувало 24 випадки, відзначивши зростання кількості нападів на працівників ЗМІ, активістів громадянського суспільства і представників політичних партій. Незабезпечення притягнення до відповідальності порушників, які скоюють напади, заохочує порушників, що призводить до нових актів насильства".
Так, пані Людмила Денісова намагається захищати права українців, які є жертвами російської агресії і переслідуються безпосередньо в РФ, окупованому Донбасі чи анексованому Криму.
Але від омбудсмена ми чекаємо не ігнорування проблем зі свободою слова в Україні та політичних заяв про "покращення", а чесного докладання зусиль, аби захистити права українських журналістів та медіа.
Або ж уповноважена має чесно прибрати зі своєї доповіді розділ "Дотримання свободи слова та медіа".
Джерело: Sergiy Tomilenko / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
