Саме Беслан став точкою неповернення і для Путіна, і для Росії, яка опинилася у нього в заручниках

"Жахливе лиходійство".

Що далі йде в минуле ця дата – 3 вересня 2004 року – то яснішим стає, що саме Беслан став точкою неповернення і для Путіна, і для Росії, яка опинилася у нього в заручниках за кілька років до цього.

На його прихід до влади відразу лягла тінь підозріло своєчасної чеченської війни, "рязанського цукру"... Потім були і смертельна брехня в історії з "Курськом", і знищення НТВ, і арешт Ходорковського, і "Норд-Ост" (теж із фактичним убивством заручників), і відверте рейдерство, і насадження культу особистості... Але лінію було підведено, здається, саме в Беслані.

До 3 вересня ситуація кристалізувалася з абсолютною драматургічною ясністю: цього дня (посередником для переговорів із бандитами) в політичному полі планував з'явитися Аслан Масхадов. Це був величезний шанс на життя для трьох сотень дітей і очевидна політична поразка Путіна, який витратив величезні піар-ресурси на те, щоб делегітимізувати законного президента Ічкерії, партнера РФ за Хасавюртськими угодами (Хасавюртівські угоди, що завершили Першу чеченську війну, було укладено 31 серпня 1996 року між РФ і Ічкерією. Після цього військові дії було тимчасово припинено, а Москва вивела з Чечні федеральні війська. – "ГОРДОН").

Путін вирішив розрубати цей гордіїв вузол. Між смертями осетинських дітей і власною політичною поразкою він вибрав найменш травматичний для себе варіант і дав "відмашку" на негайний штурм школи – і не групі "Альфа", а армійським спецпризначенцям. Це був вирок заручникам.

Те, що все почалося не з вибуху всередині, як брехали федеральні джерела, а з артилерійського обстрілу замінованої школи зовні, зафіксовано численними свідченнями та відображено в доповіді депутата Савельєва.

Уночі згарище зачистила Федеральна служба безпеки – докази з місця злочину вивозили вантажівками. Але доказів і свідчень усе одно залишилося багато – охочі можуть вивчити архів "Новой газеты"; це читання на багато годин – годин дуже непростих для людської психіки...

Парламентська комісія сенатора Торшина була заклопотана тільки приховуванням злочину – і виконала цю роботу з кам'яною безсоромністю; сам цей Торшин, за чорною іронією долі, входить тепер до опікунської ради Федерації практичної стрільби РФ...

Стрілянина в Беслані була більше ніж практичною; вона була багатофункціональною. Масхадову не дали вийти з підпілля і незабаром законного президента Ічкерії просто убили; поки суспільство ледве виходило з больового шоку, Путін скасував вибори губернаторів і слідом за пресою і судом під асфальт закатав передостанній інструмент демократичного зворотного зв'язку...

Останній – вихід на вулиці – був розламаний через два роки, коли ті, хто вийшов на "марш незгодних", уперше відчули на собі масове поліцейське насильство...

Путін усіх переміг. Як він заплатить за це (і чи заплатить, чи встигне піти геть своїм ходом) – бозна; Росія заплатить дуже важко. Уже платить наповну, але, здається, колектори матінки-історії ще толком не постукали в наші двері. У неї свої терміни, і у нас усе попереду.

Путін починав як типовий персонаж "лихих 90-х" (див. доповідь Марини Сальє) – закінчує як міжнародний злочинець, відповідальний за розв'язання кількох воєн. Але крапку неповернення, мені здається, він (і ми всі) пройшли саме тоді, 14 років тому.

Архетипи – сильна і жорстока річ. Дітовбивство як цемент влади і запорука майбутньої біди держави російської – штука не нова. Щоправда, якщо вірити джерелам, хрестоматійний зять Малюти вбив лише одну дитину.

"Прогнівили ми бога, згрішили..."

Джерело: Виктор Шендерович / Facebook