-2 Київ
Життя у пролежні
Мене дивують люди, котрі всерйоз цікавляться подробицями так званої виборчої кампанії, інтригою майбутнього прем'єрства та іншими політичними ймовірностями нового, свідомо неминучого, путінського строку. Чи варто розглядати запущені пролежні, гадаючи за їхнім малюнком, на зразок авгурів, про медичні перспективи хворого?
За влади Путіна ми живемо вже досить давно, щоб не гадати, а знати. У пана Дракона, не я помітив, три голови, і він їх змінює, коли захоче. На 19-му році цього атракціону аплодувати появі чергової ліберальної голови можна тільки з наївності, що межує з ідіотизмом.
Після "передолімпійського" звільнення МБХ сталася анексія Криму з оголошенням "націонал-зрадниками" всіх, хто цим не тішиться; нинішні передвиборчі послаблення, безсумнівно, обернуться, і дуже скоро, жорсткими поворотами поліцейського гвинта.
Стратегічні інтереси занадто очевидні. Від влади Путіну відходити пізно: ця двоголова пташка загрузла вже аж по скіпетр. Утримати владу у вільній країні він не зможе: перші ж по-справжньому вільні вибори зметуть його і його поплічників до біса, і він це розуміє, як ніхто з нас. Отже, вільною під час його влади Росія не буде. Це головне.
Усе інше, зокрема тимчасовий дозвіл Ксенії Анатоліївні Собчак розмовляти на вільні теми, – це вертіння вужа на сковорідці, розведення ліберальної публіки і нейтралізація Навального. За всіма цими тактичними ходами, за першої можливості й зовсім скоро, буде ще більш щільне закупорення, повторюю.
Вони можуть тільки закупорювати. Перекривати доступ до інформації, виборчого права, до свобод. Можуть убивати, що довели багаторазово. Можуть красти і брехати, що доводять щодня. Можуть залякувати, підкуповувати, пудрити мозок, розкидати пальці... Але нічого з того, що потрібно сьогодні Росії та росіянам, вони не зроблять і не зможуть зробити за самою своєю природою. Крокодили не літають, сєчини не піднімають економіки, а страх не сприяє потенції. А вони повернули в Росію страх – тому-то ми й безсилі...
Росії терміново потрібна свобода. Для початку – саме і знову вона, у великих дозах, негайно! Потрібен вільний вдих без больових відчуттів. Для наповнення легенів, для повернення кровообігу в ці пролежні, для реалізації божого дару без зобов'язання нюхати за це найвищу онучу. Для того, щоб із країни не витекли останні мізки. Для того, щоб, можливо, подумали про повернення ті, хто вже поїхав...
Путін – це гниття живцем, і нового десятиліття під ним Росія може просто не пережити. Може і пережити, звичайно, але ризик збільшується щодня: ми ж не знаємо, де наразі точка неповернення, і орієнтуємося тільки на історичні аналоги.
В який момент виявився приреченим на падіння Рим? На якому зі своїх ідіотських великих останніх імператорів бобік здох? Чий корупційний приклад зруйнував звичаї остаточно? На якому за рахунком підкоренні бунтівних провінцій імперія із криком "ура" увійшла в необоротну фазу розпаду? Та хто його знає. Тільки одного разу глядь: а вже ні овідіїв, ні сенек, ні цицеронів, ні катілін навіть – одні гуни. Причому зі своїх же переважно.
Росія займається наполегливим самознищенням – більше століття. Це був вік рукотворних воєн, жорстоких репресій і негативної селекції. Ті, хто вбивав академіка Вавілова, закінчили життя в орденах і пошані, – і це не окремий жахливий випадок, а місцева норма, яка домінує з невеликими перервами на підвідомчій чекістам території (території, до речі, регулярно голодної, наче на помсту за загибель великого генетика).
Знищені не дають потомства, а вцілілі дають. Від осинки не народяться апельсинки, і гнила злодійська етика давно стала звичною; представників альтернативного погляду на життя якщо не знищено, то викинуто геть із країни або видавлено в маргінали. Процес, розпочатий Леніним, триває. Онучка філософа Льва Шестова сусідить сьогодні в Парижі із семидесятником Оскаром Рабіним та емігрантами нових хвиль, виключно з тими, хто втік від репресій уже після розгрому Болотної.
Берліну саме час згадувати набоковські часи – рахунок нових російських емігрантів там знову йде на десятки тисяч. Америка переповнена чудовими молодими російськими особами. Діти цих освічених і вільних людей стануть американською елітою і слідом за Сергієм Бріном винайдуть що-небудь таке, що завоює весь світ, а Соловйов так і буде розповідати тим, хто лишився, про їхню велич, поки весь цей федеральний френч не трісне по швах.
"Зараз тут буде до неможливості брудно", – казав з аналогічного приводу товариш Ойра-Ойра. Ще не зараз, звісно. Але безсумнівно буде і брудно, і (не виключено) криваво. Тих, хто лишився, шкода, але "терплячи, чого терпіти без підлості не можна", не варто й сподіватися на хеппі-енд...
Цитати пішли косяком, уже вибачте. "Пісок – погана заміна вівсу", сказано в О. Генрі. А заміни свободі – ось дивна якась матерія! – немає взагалі ніякої.
Навесні 2018 року нас чекає продовження національної катастрофи, ще більш драматичне тому, що нація нічого цього не зрозуміє, продовжуючи кочуматми біля телевізора в напівнепритомному стані.
Що я пропоную, запитаєте ви?
Телеглядачам, на жаль, я нічого запропонувати не можу: своєчасно відлучений від спілкування. А ось читачам наполегливо пропоную повернутися в реальність (їм ще не пізно). Припинити морочити собі голову прийдешніми путінськими "відлигами", прем'єрством Грефа та іншими картонними дурилками для слабозорих. (Бо, якщо цього не можна змінити, це можна зневажати – Сенека, знову-таки). Почати називати речі своїми іменами, зокрема називання прийдешньої березневої процедури "насильницьким утриманням влади" (ст. 278 КК РФ).
Забудьте ви вже слово "вибори"! Право на вибір нам треба завоювати (ну, якщо комусь треба). А поки що ми – заручники в полоні у бандитів. Це треба повторювати собі зранку, ставши біля дзеркала. Заручники в полоні у бандитів. Сумно? Хто б сперечався. Але ганьби в цьому якраз немає: ганебно робити вигляд, що все в межах норми.
Адекватне сприйняття реальності – величезний перший крок у завтрашній день. А якщо у вас є спільні плани з адміністрацією концтабору, вам ніколи не вийти на свободу.
Джерело: Виктор Шендерович / Facebook
