+15 Київ
Хоча війна триває із 2014 року, генерали у нас завжди асоціювалися з відірваними від реальності пузатими дядьками. Які більше про будування дач і фарбування газонів із бордюрами, ніж про планування спецоперацій.
Повномасштабне вторгнення відкрило нових героїв, і серед них є генерал. Цей генерал – Валерій Залужний.
Його завжди не дуже вдало фотографують, його піар трохи наївний, але кожне слово генерала – подія.
А головне – Залужного любить, шанує, Залужному довіряє армія. Що на цій війні було mission impossible, бо техніки завжди було обмаль, а завдання особового складу – вічно нездійсненні.
Армія налаштована перемагати, не маючи переваги над ворогом ні в чому. Цей настрой – далеко не в останню чергу завдяки довірі до командування.
Вічне армійське "нас зливають" змінилося на "будь-які недоліки техніки компенсуються навченістю особового складу" і "а тепер цими ж силами не обороняємося, а штурмуємо".
Це унікально й дуже незвично для України. Бо кожен публічний діяч у нас зазвичай націю поляризує. У ставленні до Залужного ніяких полюсів немає – його однаково шанують порохоботи, зеленоботи, стерненколюби і карасефоби. Це – великий шанс і можливості.
У першу чергу шанс і можливість перемогти противника, чий потенціал кратно переважає наш.
Уперед і вгору, пане генерале!
Джерело: Тетяна Даниленко / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
