+1 Київ
Демократичної злості пост.
Рішення Офісу президента не відряджати Олени Зеленської до США, де вона поряд із Юлією Навальною мала б слухати виступ президента Джо Байдена, – правильне.
Позиція демократичної адміністрації у Вашингтоні вчергове вказує на катастрофічне нерозуміння політичних тонкощів у цій частині Європи й ментальності українців. Точно так, як і у Ватикані. Пам'ятаєте, як папа Франциск проводив хресну дорогу за участю жінок, одна з яких представляла Україну, а друга – Росію?
Більше того, Зеленська – офіційна перша леді країни, що воює. А хто така Навальна? Вона навіть не лідер російської, прости Господи, опозиції в екзилі. Навіть не Тихановська – та хоча б брала безпосередню участь у виборах президента Білорусі.
У США йдуть за старим інерційним сценарієм підтримки росіян, які розповідають про "демократизацію Росії" в разі падіння режиму. Сидячи на грантах і підтримці, яку їм надає Європа, вони часто ототожнюють себе з українцями, які є вимушеними переселенцями. І це реально бісить. Як і їхні мрії за келихом вина у якомусь з готелів Вільнюса чи Парижа про те, як вони керуватимуть Росією, коли Путін вмре (застрелиться, буде вбитим) – і Росія в один момент стане демократичною. "Демократична Росія" – це такий же оксюморон, як і "демократична Північна Корея".
По-перше, це явно ідеалістичні теорії. Бо спершу той режим ще треба звалити (і тут вони більше дивляться в сторону ЗСУ, а не на власний народ, поправляючи свої білі комірці й натягуючи білі рукавички. Мовляв, хай хтось зробить нашу роботу – а ми вже готові до в'їзду на кареті у Кремль).
По-друге, у Росії, яка постійно прагнула царя-батюшки й заточена на авторитарний стиль управління, після повалення одного дракона обов'язково виросте інший. На тих же костях. І, можливо, ще більш кровожерливий. Бо російське суспільство – це загалом суспільство гопників з амбіціями.
По-третє, у більшості своїй гуртки російської опозиції є абсолютно проімперськими. Вони хочуть збереження всієї цієї махіни, яка буде й надалі прагнути впливати на частину світу. Вони навіть у страшному сні відкидають сценарії дефрагментації Російської імперії й перетворення цієї території на низку національних держав. Хоч такий варіант насправді розв'язує більшість існуючих проблем. І не тільки України. А і їх самих. От запитати б у Навальної, що вона про це думає. І про "бутерброд"-Крим теж.
І наостанок. Навальна (як і Тихановська, до речі), якщо хоче реальної політики й реальної боротьби, може єдине – приїхати до Києва, пройти підготовку й поїхати на фронт. Але ж вона цього не зробить ніколи. Бо психологічно вже звикла бути там, де є. У бульбашці, яка лише фіксує абсолютну неспроможність діяти.
А, так, вони ще можуть усі разом прийти на вибори Путіна о 12-й годині. Щоб освятити це дійство…
Джерело: Viktor Shlinchak / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
