Не помічати війни можна, тільки якщо всередині себе ухвалене таке рішення, а голова встромлена в сраку так, що слід від плечей на сідницях залишиться на все життя

Час від часу читаю, що десь люди не помічають війни. А винуватий у цьому хтось. Не вони. Не показали їм. Не звернули їхньої уваги. Не довели.

За вікном тим часом волає сирена.

Прильоти в усіх містах. Постійні дрони над головою. Регулярні вимкнення електрики взимку. Паливна криза минулого року. Новини тільки про війну. Військові в кожному колі спілкування. Загиблі в кожному колі спілкування. Переміщені в кожному колі спілкування.

І серед цього якийсь щасливий ідіот, який такий: "Тю, а шо, мені не довели".

Вибачте, шановні, але не помічати нашої війни – у будь-якому тилу – можна лише за умови, що всередині себе ухвалене чітке, продумане рішення її не помічати. І в межах його реалізації голова встромлена в сраку так, що слід від плечей на сідницях все життя буде.

Так можна. Тільки не треба розповідати, що в цьому винний хтось іще.

Джерело: Victor Tregubov / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора