+5 Київ
Що говорять сьогодні у США про нещодавні "вибори Путіна" в Росії, війну в Україні та як справи за океаном із президентською виборчою кампанією?
У нас досить багато впливових і відомих академічних персон – професорів, академіків, наукових діячів – починають активно виступати й, скажімо так, звинувачувати позицію Штатів щодо того, що ми ніби підігріваємо ситуацію у вашій частині Європи. Це ще більше помітно на тлі минулих виборів у Росії. Я говорю про такі відомі у світі постаті, як, наприклад, Джеффрі Сакс, Стівен Коткін, Джон Міршаймер, Ноам Хомський, Віктор Генсон.
Наприклад, той же економіст Джеффрі Сакс часто виступає на різних майданчиках і звинувачує США в тому, що наша країна ніби персонально задирається перед Росією, що США максимально намагалися скористатися Україною як інструментом і самі, мовляв, довели ситуацію до такого рівня конфлікту, який є сьогодні. Мовляв, можливо, уже немає сенсу Америці брати участь у його вирішенні... Такого типу погляди зараз висловлюють відомі в нас люди. Такі теми починають порушувати через причини, які мені особисто не дуже зрозумілі. Але це, очевидно, відбувається на тлі виборів у Росії.
У США надто багато не говорили про вибори у РФ. Окрім того, що це був чистий фарс і результати були всім зрозумілі ще задовго до дня голосування. Кажуть, що все було скоординовано владою РФ і такий високий результат у переможця – просто прикриття диктатури. Понад 87% голосів у Путіна – не просто багато, це ненормально.
Аналіз у США російських виборів, якщо резюмувати, має такий вигляд.
Перше – дуже сильно там працює пропаганда. Друге – росіяни все ж таки вважають за краще мати в лідерах дуже жорстку диктаторського типу фігуру, на яку й перетворився Путін у підсумку. Третє – повним ходом у РФ відбувається маніпуляція суспільним настроєм. Люди там розуміють, що якщо не голосуватимуть "за", то в них виникнуть неприємності й будуть негативні наслідки. "Стадний інстинкт" спрацьовує.
Отже: їхня політична культура, їхній "стадний інстинкт" та їхня тотальна пропаганда – таке резюме змісту виборів президента Росії роблять аналітики у США. Єдина дискусія тут може бути лише навколо того, що потужніше там працює – чи пропаганда, чи бажання бачити в президентах такого собі cool man, чи маніпуляції суспільством.
Так, у нас звучать позиції, що Путін – диктатор, що таких треба утихомирювати й таке інше. Але академічна частина американського суспільства, як і представники екстремальних напрямів політикуму (і праворуч, і ліворуч), говорить про те, мовляв, який сенс когось обзивати й ображати, коли потрібно зробити головне – зупинити цю війну. А, мовляв, лише говорити про те, що хтось погана людина, покидьок, бандит чи диктатор – це нічого не дасть. Путін – продукт свого середовища, і така вже даність.
У США зараз усі дуже зайняті виборами. І Україна відходить трохи на другий план. Про неї говорять, але менше. Про Росію говорять значно більше, але в контексті того, кого РФ більше компрометує – кандидата від демократів чи кандидата від республіканців. Якщо конкретніше – більше на Байдена чи більше на Трампа впливає РФ.
Чинник Росії у виборах розглядають у негативному світлі в будь-якому разі. Прив'язку одного чи іншого кандидата до РФ оцінюють винятково в негативному світлі. У нас кажуть, що така зв'язка – украй погана, і що Росія однаково – зло, небезпека, ядерна кнопка, диктатура, агресія тощо. Це вже дискусія про те, як світ далі функціонуватиме і що саме переможе в підсумку – незрозумілі для цивілізованого світу диктатури, де панує культ особистості якогось "стронгмена", або нехай і недосконала, незграбна, проблемна, але демократія. Зрозуміло, що цивілізований світ віддасть перевагу демократії.
Зі спілкування з різними аналітиками й політиками у США я можу зробити висновок, що все ж таки є і якийсь позитив у тому, що ми знаємо, хто саме керуватиме Росією наступні роки. Ми його знаємо, вивчили і краще розуміємо, ніж якби у Кремль прийшов хтось інший. Є такий вислів: Better the devil you know than the devil you don't. Часто краще мати справу з кимось чи чимось, кого знаєш і хто "близький", ніж ризикувати з невідомою людиною чи річчю – так це тлумачать.
Як скористатися тим, що ми знаємо, хто такий Путін і яка Росія за нього? Як досягати результату, добре знаючи й розуміючи свого опонента? Тут, я думаю, що сам факт, що ми знаємо й розуміємо (як у дзюдо), які прийоми й коли зможуть спрацювати в напрямку Росії, суттєво допоможе зовнішній політиці США.
США мали досить часу й можливостей, щоб добре вивчити антагоніста.
Джерело: "ГОРДОН"
